жають iнтереси певних соцiальних груп та їх цiнностi. Але критика, що

спирається на такi iнтуiтивнi бачення не може бути визнаною за таку,

що вiдповiдає канонам наукового дослiдження. Багато конфлiкцiонiстсь-

ких формулювань щодо вiдхилу, злочинностi та соцiального контролю пот-

ребують уточнення.

Не завжди ясно, якi конкретнi групи пiдпадають пiд такi термiни

як "керiвна елiта", "правлячi класи", "можновладнi групи".

Конфлiкцiонiстськi гiпотези потребують перевiрки.  Наприклад, перевiрка 

твердження, що безробiття спонукає до злочинностi, привела до супереч- 

ливих результатiвБагато чого залежить  вiд типу злочинiвяким займа-

лися дослiдники, а також вiд того, на яких саме наслiдках безробiття

вони бiльше зосереджувалися - на мотивацiї до злочинiв чи на можливос-

тях їх вчинити.

Крiм того, дослiдження показали, що хоча дiйсно корпорацiї справ-

ляють вплив на законодавчу та виконавчу полiтику, але вони не завжди

беруть гору над iнтересами iнших соцiальних груп.

Конфлiкцiонiстськi позицiї не можуть прийматися як предмети вiри

(як це було в колишньому Радянському Союзi) - вони потребують серйозно-

го наукового дослiдження.

 . Концепцiя "ярликування" (Labeling).

Чимало соцiологiв дослiджували той процес, через який деякi люди

визначаються як "девiанти", "порушники" i починають думати про самих

себе як порушникiв i притримуватись норм вiдхильної поведiнки, робити,

так би мовити, "кар'єру порушника" ("девiанта").

Цей пiдхiд розглядається як рiзновид знакового iнтеракцiонiзму.

Вiн сформувався за останнi 3 рокiв саме завдяки тому, що поставив у

центрi своєї уваги по-перше те,  хто самеоцiнює поведiнку людей з точ-

ки зору вiдхилу, а по-друге,  яким чином оточення поводиться з людиною

пiсля того, як їй начiплюється ярлик "девiанта" ("порушника").

На початку 6-х рокiв американський соцiолог Говард Беккер

(Hovard Becker) запропонував концепцiю, багато у чому протилежну тим

поясненням девiацiї, якi панували на той час i якi спиралися на так

звану "медичну модель". У вiдповiдностi до неї людина, що визначалась

як "порушник", "девiант", вважалася у деякому розумiннi як "хворий".

Тобто головна причина її визнання порушником припускалася iснуючою

тiльки в самiй ций людинi.  Формування тих критерiїв, за якими людина 

визначалась як девiантна, залишалось поза увагою дослiдникiв.

Такi пiдходи, як зауважив Говард Беккер не враховували, зокрема,

полiтичнi аспекти девiацiї. Сам же Беккер прийшов до висновку, що

насправдi девiацiя багато в чому зумовлена здатнiстю впливових груп

суспiльства (вiн мав на увазi законодавцiв, судей, лiкарiв i таких

iнших)  нав'язувати iншим певнi стандарти поведiнкиСоцiальнi групи, -

писав вiн у своїй книзi "Аутсайдери", - створюють девiацiю, оскiльки

вони складають правила, порушення яких вважається девiацiєю. Крiм то-

го, вони нав'язують цi правила певним людям, яким "начiплюються ярли-

ки" аутсайдерiв. З цiєї точки зору девiацiя визначається не якiстю

вчинка, який здiйснює людина, а скорiш наслiдками застосування iншими

людьми правил та санкцiй проти "порушника".

Концепцiя Беккера та близькi до неї пiдходи Едвiна Лемерта та Кая

Ерiксона (Edwin Lemert, Kai Erikson) отримали назву  теорiї ярликуван- 

ня тому що вони пояснюють вiдхильну поведiнку в термiнах правоздат-

ностi впливових груп начiплювати ярлики "девiантiв", "порушникiв"

представникам менш впливових соцiальних груп.

Вони звернули увагу на те, що з людиною можуть поводиться так,

мов би вона порушила деяке правило (навiть якщо це не вiдповiдає

дiйсностi) тiльки тому, що iншi люди стверджують, що це правило було

порушено. Саме так часто поводилися тодi з неграми в Америцi. Вони

зазнавали переслiдувань, а iнодi їх навiть лiнчували на пiдставi неп-

равдивих звинувачень у згвалтуваннi бiлих жiнок.

Беккер мабуть першим висловив думку, що "прийняття рiшення про

девiантнiсть або недевiантнiсть певного вчинку лише частково зумовлено

характером цього вчинку, тобто з порушенням деякого правила, а  частко- 

во зумовлено тим, як цей вчинок оцiнює ться iншими.

Бiльшiсть людей порушує деякi правила соцiального життя. Пiдлiтки

iнодi палять цигарки з марiхуаною. Адмiнiстратори бiзнесових ор-

ганiзацiй iнодi завищують рахунки. Деякi люди вступають у гомосексу-

альнi контакти. Досить велика частка одружених чоловiкiв та жiнок

вступають у позашлюбнi сексуальнi зв'язки. Оточуючi досить часто див-

ляться на  такi вчинкикрiзь пальцi i людина, що порушує у цих вчинках

певнi норми, у такiй ситуацiї, як правило не вважає себе порушником,

"девiантом". Едвiн Лемерт назвав цей тип поведiнки  первинною 

девiацiєю Вона визначається як  така поведiнка, що порушує тi чи iншi 

соцiальнi норми, але проходить непомiченою агентами соцiального конт- 

ролю.

Але ситуацiя змiнюється, коли хтось з близьких, керiвник або

службовець виявляє цi вчинки i надає їм розголосу. Досить часто це

призводить до  вторинної девiацiї Так Лемерт назвав  девiантну по- 

ведiнку, що адаптується до реакцiї оточуючого середовища та пристосо- 

вується до цiєї реакцiї.

Справа в тому, що коли людинi начiплюється ярлик девiанта, спо-

чатку оточуючi починають з ним поводиться, як з девiантом, а з часом i

сама така людина досить часто починає поводитись вiдповiдно до цiєї

ролi. Бiльш того, нерiдко людина починає спочатку iншим, а потiм й са-

ма собi так би мовити "пояснювати" свої вiдхильнi вчинки тим, що вона

"така" (висловами типу: "та я ж алкоголiк" або - "то я ж розпусниця",

"та я ж наркоман" i таке iнше).

Беккер поставив питання: ким є тi люди, що можуть iнших примусити

пiдкорятися їх правилам ? Вiн стверджує, що це залежить вiд розподiлу

у суспiльствi полiтичної  та економiчної влади Наприклад, в амери-

канському суспiльствi психiатри встановлюють правила, у вiдповiдностi

з якими людей визнають психiчно неповноцiнними.

Хочу нагадати вам, що у недалекому минулому, у колишньому Ра-

дянському Союзi цi правила у сферi громадської поведiнки встановлювали

не психiатри, а - через психiатрiв - органи КДБ, тобто таємної

полiцiї. А рамки, так би мовити, "нормотворчої" дiяльностi цих органiв

встановлювали керiвнi функцiонери правлячої Комунiстичної партiї, які

у цій країні тримали у своїх руках всю і політичну й економічну владу.

Беккер пiдкреслює також роль так званих "iдейних натхненникiв",

якi органiзовують своєрiднi "хрестовi походи" заради створення нових

цiнностей та норм. Якщо така боротьба увiнчується успiхом, створюється

нова система правил.