Лінійні та циклічні моделі історичного розвитку

Історія людської життєдіяльності – історія соціуму.

Підкреслюючи специфіку людського способу життя, принципово відмінного від тваринного існування, слід наголосити на його соціально-спадкоємному і тому історичному характері. Тварина набуває досвід не спадково, а самостійно. Вона успадковує лише інстинкт. Людина ж багата досвідом поколінь. Кожне нове покоління стоїть на плечах попереднього, успадковуючи його історичний досвід діяльності й спілкування, знань та культури. Таким чином, соціальність має історичний характер. Тваринне життя – позаісторичне. Історія життя тварини зникає з її фізичною смертю. Людське життя триває в наступних поколіннях. Історія, писав К. Маркс, є ніщо інше як послідовна зміна поколінь, кожне з яких використовує матеріали, капітали, продуктивні сили, передані йому усіма попередніми поколіннями.

Два розуміння всесвітньої історії:

унітарно-стадіальне і плюрально-циклічне

Історія – це процес. Хоча процес історичного розвитку трактується не всіма однаково. Для одних історія – поступальний, висхідний розвиток, тобто прогрес, для інших – просто розвиток, для третіх – тільки зміни. Останні не завжди розуміють історію як процес. Для деяких вона – хаотичне нагромадження різного роду не пов’язаних один з одним випадковостей.

При погляді на історію як процес розвитку постає питання: а що ж при цьому розвивається, що є субстратом історичного процесу, його суб’єктом. Без вирішення цієї проблеми неможливе розуміння сутності історичного процесу. Неможливо зрозуміти історію, не виявивши її суб’єкта.

Нижчими, первинними суб’єктами історії є конкретні окремі спільноти – соціоісторичні організми, більш високими, вторинними – системи соціоісторичних організмів і, нарешті, третинним суб’єктом історії є вся сукупність існуючих соціоісторичних організмів – людське суспільство в цілому.

Відповідно існують процеси історії окремих соціоісторичних організмів (общин, племен, країн), процеси історії систем соціоісторичних організмів (історичних регіонів) і, нарешті, процес всесвітньої, або світової, історії.

Але такого погляду дотримуються не всі. Ніхто не сумнівається в тому, що існують окремі соціоісторичні організми, їх історії, системи соціоісторичних організмів та їх історії. Інакше - справа з поняттям людського суспільства в цілому і поняттям всесвітньої історії.

Наряду з викладеною вище точкою зору, згідно якою реально існують не тільки окремі соціоісторичні організми і різного роду їх системи, але і людське суспільство як єдине ціле, і, відповідно, процеси розвитку окремих соціоісторичних організмів і їх систем разом узяті утворюють один єдиний процес всесвітньої історії, існує і прямо протилежна позиція. Якщо перше поняття можна було б назвати унітаристським (від «єдність»), то друге – плюралістським («множественный”).

Сутність плюралістичного розуміння історії полягає в тому, що людство підрозділяється на кілька зовсім автономних соціальних утворень, кожне з яких має свою власну, абсолютно самостійну історію. Кожне з цих історичних утворень виникає, розвивається і рано чи пізно невідворотно гине. На зміну загиблим соціальним одиницям приходять нові, які здійснюють такий же цикл розвитку.

В силу того, що кожне історичне утворення все починає з самого початку, нічого принципово нового внести в історію воно не може. Звідси випливає, що всі такого роду утворення рівноцінні, еквівалентні. Жодне з них за рівнем розвитку не стоїть ні нижче, ні вище всіх інших. Кожне з цих утворень розвивається, причому до часу навіть поступально, але людство в цілому не еволюціонує, і тим більш – не прогресує. Відбувається вічний коловорот білчиних коліс.

Історія людства, таким чином, повністю подрібнена не тільки в просторі, але і в часі, Існує безліч історичних утворень і, відповідно, безліч історій. Уся історія людства постає як безкінечне повторення безлічі однакових процесів, є сукупність безлічі циклів. Тому такий підхід до історії можна назвати не просто плюралістичним, а плюрально-циклічним. Історичний плюралізм включає в себе циклізм.

Згідно такої точки зору людського суспільства як цілісного утворення не існує. Немає людського суспільства в цілому. Існує лиш людство як проста сума безлічі повністю самостійних суспільних одиниць. Відповідно, всесвітня історія – проста сукупність історій цих одиниць. Процеси їх розвитку не утворюють одного всесвітнього процесу. Немає світової історії як єдиного процесу розвитку, а тому не може бути і мови про стадії розвитку людського суспільства в цілому і тим самим про епохи всесвітньої історії.

Плюрально-циклічний підхід до історії виключає існування стадій, що мають всесвітньо-історичне значення. Але і унітаристський підхід не обов’язково відповідає з їх визнанням. Виокремлення стадій всесвітньої історії з необхідністю вимагає поєднання унітаристського розуміння історії з поглядом на неї як процес не просто зміни, а розвитку, причому розвитку поступу, тобто прогресу. Такий підхід до всесвітньої історії може бути названий унітарно-стадіальним. (Гобзов И.А. Социальная философия. Учебное пособие для вузов. М.,2003.С.147-149).

Основних напрямків філософського тлумачення історії три: прогресистський, регресистський і циклічний; основних парадигм дві: класична, або лінійна, і некласична, або нелінійна.

У всі часи багатьма філософами розроблялися власні теоретичні моделі розвитку історії – лінійні моделі прогресивного розвитку в напрямку поступального руху і в зворотному напрямі; циклічного, коловоротного характеру, а також як нелінійні утворення монадного характеру (сучасні версії) та з формаційним підходом до розвитку історичного процесу (К. Марксом).

Більш докладно розглянемо лінійні та циклічні моделі історичного розвитку.

Вершиною розуміння історичної реальності в рамках класичної, лінійної парадигми і водночас першим контурним абрисом некласичної парадигми історичної рефлексії є марксистська інтерпретація історії як природно-історичного процесу зміни суспільно-економічних формацій. З’ясування своєрідності цивілізацій як цілісних, відносно автономних і локалізованих у соціальному хронотипі культурних утворень, їхньої ролі й місця в історичному процесі є однією з відмінних рис некласичних парадигми філософсько-історичного мислення.

Перша