Філософ розрізняє як засадничі два види законів людського існування: божественні та людські, визначаючи кожному з них свою сферу дії. Важливим чинником самобутності і особливостей розвитку того чи іншого народу та його державності він вважав географічне середовище.

Та все ж родоначальником власне просвітницької концепції історичного процесу є Вольтер. Він розрізняв історичні й міфологічні часи. Вольтер вважав, що для того, щоб дізнатись про що-небудь достовірне із стародавньої історії, треба розглядати вцілілі безперечні історичні пам’ятники. Відмітною рисою Вольтерового філософсько-історичного вчення було й те, що він чи не вперше здійснив спробу замість повсюдно поширених історій королів написати історію людей, осягнути розвиток суспільства не як історію окремих осіб, а як історію народів. Головним рушієм історії є, на його гадку, ідеї, думки і погляди людей. Історичний процес, за Вольтером, - це поступальний рух, що здійснюється під впливом розуму, але не божественного, а людського. Звісно, розум також видозмінюється, з окрема й під впливом географічного середовища. Однак воно є другорядним чинником розвитку розуму порівняно з впливом форм політичної влади та релігії. Але загалом розум є рушійною силою поступу людства; більше того, Вольтер вважав, що прогрес – не що інше, як успіхи розуму в пізнанні природи, суспільства і людини й на підставі цього – в практичному перетворенні всіх галузей людського життя.

Тюрго розглядає прогрес як такий, що характерний тільки суспільству. “Явища природи, - писав він, - підпорядковані незмінним законам, замкнені в колі завжди однакових переворотів, все відроджується, все гине; і в послідовних поколіннях, через які рослини і тварини відтворюються, час в кожний момент лише відтворює образ того, що він сам зруйнував. Послідовний рух людей, навпаки, становить видовище, що змінюється з століття у століття. Розум, пристрасті, свобода безперервно породжують нові події. Всі епохи сплетені ланцюгом причин і наслідків, які пов’язують даний стан світу з усіма попередніми станами” (Тюрго А.Р. Последовательные успехи человеческого разума. М., 1937.с.51) Суспільне життя постає як поступальний розвиток, породжений розумом, пристрастями і свободою людей і підпорядкований певним закономірностям, вираженими причинно-наслідковими зв’язками. Іншим засобом сполучення поколінь є знання, які завдяки мові й писемності зберігаються й нагромаджуються, утворюючи спільну скарбницю загальнолюдського рівня. В результаті і весь рід людський постає як нескінченне, але одне ціле, що має свій стан дитинства і свій прогрес.

Мислитель не прагнув ідеалізувати історичний процес; він показує його суперечності. Докладно розглядає періоди не тільки висхідного розвитку й панування тих чи інших суспільств, націй, держав тощо, а й часи їх занепаду та загибелі. “Ми бачимо, - писав він, - як зароджуються суспільства, як утворюються нації, котрі по черзі панують і підпорядковуються іншим. Імперії виникають і падають; закони, форми правління проходять одна за одною; мистецтва та науки винаходяться й удосконалюються. Почергово то стримувані, то прискорювані в своєму поступальному русі, вони переходять з однієї країни в іншу. Інтерес, честолюбство, марнославство зумовлюють неперервну зміну подій на світовій сцені й щедро зрошують землю людською кров’ю. Але в процесі викликаних ними спустошливих переворотів нрави пом’якшуються, людський розум просвіщається, ізольовані нації зближуються, торгівля й політика поєднують, нарешті, всі частини земної кулі. Уся маса людського роду, переживаючи почергово спокій і хвилювання, щасливі часи та години бідування: виникнення імперій, їх занепад, мир і війни, деспотію і свободу - завжди крокує, хоч і повільними кроками, до дедалі більшої досконалості. (Тюрго А.Р. Последовательные успехи человеческого разума...М., 1937.с.51). Розвиток кожного народу проходить нерівномірно.

Розглядаючи прогрес як атрибутивну властивість життєдіяльності кожного з народів, Тюрго водночас вказував і на нерівномірність їхнього розвитку. Причини цієї нерівномірності він убачав у відмінностях тих ролей, які відіграють в історичному процесі людський розум і природа. Розум як загальнолюдська риса повсюди містить принцип одного й того прогресу, однак природа нерівномірно роздає свої обдарування; одних вона наділяє талантами щедро, інших скупо, а то й майже відмовляє в них; розмаїття всіх цих обставин й спричинює нерівномірність прогресу народів. І означену нерівність, переконаний Тюрго, аж ніяк не слід вважати чимось тільки негативним. Адже, зазначає він, в цій нерівності, до безконечності різноманітній, нинішній стан людства, представляючи водночас всі відтінки варварства та цивілізації, деяким чином показує нам сліди й пам’ятники всіх кроків людського розуму, картину всіх ступенів, через котрі він пройшов, та історію всіх епох.

Розглядаючи історію в найзагальнішому плані – у всесвітньому масштабі протягом усього її існування, філософ намагався виявити особливості її перебігу на різних стадіях – від стародавніх, варварських народів аж до сучасного йому суспільства. На основі цього аналізу він доходить висновку, що кожний з етапів історичного розвитку має, крім сильних, і слабкі сторони, саме завдяки подоланню яких і здійснюється поступальний рух людства, проходячи той чи інший етап вдосконалення. Так, “прогрес розуму за примітивного державного ладу, не утруднюваний примусовістю недосконалих законів, встановлюваних абсолютною владою, більше сприяв облаштуванню нового. Примножені завоювання розширили держави; безсилля варварського законодавства та обмеженої адміністрації змусило їх розділитися, тут народи, втомлені анархією, кинулися в обійми деспотизму; там тиранія, доведена до надлишків, зумовила зародження свободи. Жодна зміна не здійснювалась без