Саме з таких міркувань Монтень виносить за “дужки” справді людського, гідного людини існування божественне провидіння, релігійні чудеса, піддає критиці полювання на відьом – з одного боку, схоластичне мудрування вчених-педантів – з другого, войовничі помисли і жадобу влади – з третього. Природа, зазначає він, не потребує особливо щасливої долі, щоб показати себе і прославитися діями. Вона одна й та сама на довільному рівні буття. Тому справжній поступ – не в русі від природи, як це відбувається, а в своєрідному культі благої природи. Потрібно, скажімо, не створювати розумні книги, а розумно поводитися в повсякденному бутті, потрібно не вигравати битви і завойовувати землі, а наводити порядок і лад за звичайних життєвих обставин. Найвище досягнення – жити у відповідності з природою, і не тільки з зовнішньою, а п передусім – власною.

Наступний етап формування регресистського напряму філософії історії пов’язаний, зокрема, з Ж.-Ж. Руссо. Його розуміння історичного процесу зрештою необхідно віднести до регресистського напряму, але з певними застереженнями. Руссо розглядає історію як процес суперечливий, в якому органічно переплітаються моменти прогресивні та регресивні. Прогресивні тенденції і процеси відіграють, на його думку, підпорядковану роль в ході суспільного розвитку в цілому. Саме прогрес відповідних сфер життєдіяльності соціуму з необхідністю призводить до регресу інших сфер, зокрема моралі та суспільства в цілому. Часто саме суто прогресивні, здавалося б, процеси і зміни – примноження багатств, розвиток наук, мистецтв, поліпшення смаків і манер – призводять, на думку Руссо, до виродження найважливіших людських цінностей, і, як наслідок, занепаду суспільства в цілому.

Значною мірою саме поступ наук і мистецтв призводить, гадав Руссо, до втрати часу, яка не може бути відшкодованою, розкошів та розпусти.

Регресивний характер історичного процесу зумовлений не лише прогресом науки та мистецтва, а передусім – відривом історичного розвитку від розвитку природи. А також чималою мірою – порушенням природної рівності людей і встановленням відносин приватної власності.

У наступних філософсько-історичних концепціях регресистської орієнтації цей напрям постає вже як напрям розвитку, а не формування філософії як істотної складової західноєвропейської духовної культури. Та в цій іпостасі він є предметом окремого аналізу розвитку й сучасного стану філософії історії. І сьогодні цей напрям відіграє роль одного з основних у світовій філософсько-історичній думці; він представлений досить широкою палітрою вчень – від концепцій елітарного та масового суспільства, технофобських теоретичних побудов до соціально-історичних антиутопій та доповідей і проектів Римського клубу. .(Філософія. Підручник для вузів. Під ред. Бичко І., Бойченко І.В. К., 2001 С. 289-295).

Циклічні моделі

історичного розвитку

Важливе місце серед напрямів формування філософії історії посідають концепції історичного коловороту. Особливо велику роль вони відігравали в глибоку давнину, Подібний, домінантний статус перших циклічних трактувань ходу історичних змін аж ніяк не є випадковістю. Він глибоко зумовлений характерними рисами тогочасного суспільства. Це пов’язано, по-перше, з тим, що саме вони найтісніше поєднані з міфологічним тлумаченням історії. Однак ця подібність не зводиться до тотожності. В системі міфологічних уявлень про історію час стоїть, перебуває. В циклічних – ідеться не просто про перебування, а про вічне повернення. Тобто час в даному разі не стоїть, а рухається , але не по прямій, а по колу.

На етапі виходу різноманітних стародавніх культур з часів панування міфології концепції циклічного тлумачення – як природного, так і історичного процесу – відігравали особливу роль, слугуючи своєрідним містком від “народної” до “авторської” творчості в галузях людського пізнання, в тому числі й у сфері розуміння історії. Пізніше, в період розвитку цих культур, домінуюче значення циклічного розуміння життя суспільства зберігається, тяжіючи до типу історизму., який можна умовно назвати природним, оскільки тут природні цикли постають як прообраз суспільства. Водночас поступово зростає й значення власне суспільних циклічних процесів (ритм Олімпіад у Стародавній Греції) – основи філософського розуміння суспільного руху як коловороту. З утвердженням і поширенням християнства провідну роль починає відігравати прогресистський напрям філософії історії. Однак були і пізніше періоди, коли циклічний напрям філософсько-історичної думки виходить на перший план. Це періоди переходу від суспільства одного історичного типу до іншого. В кожний із цих періодів відповідний тип суспільства, що завершує своє життєве коло, постає як щось відносно самостійне й завершене, як цілісний соціальний організм, що відрізняється від інших типів суспільства своєю неповторною своєрідністю. Саме тому філософсько-історичні моделі (концепції) коловороту й набувають у цей час особливого значення. Адже саме в них і знаходить своє відображення життєвий цикл суспільства того чи іншого соціального типу, причому у своїй найбільш зрілій, завершеній формі.(Філософія. Підручник для вузів. Під ред. Бичко І., Бойченко І.В. К., 2001 С. 295)

Образ циклу в якості світоглядного орієнтиру сформувався, вочевидь, на доступних усім і простих спостереженнях: життєво-біологічна розміреність земного шляху людини, місячні фази, морські припливи і відливи, зміна пір року. Тому циклічність, цикл – обов’язковий елемент міфів про помираючих і воскресаючих богів, катастрофи і оновлення світу. Такі міфи є у різних народів і культур. Так, в міфах про грецького Адоніса, єгипетського Осіріуса ми бачимо