А. Тойнбі, налічуючи в історії понад 30 цивілізацій, вичленовує з них як розвинуті двадцять одну, зводячи, зрештою, їх чисельність до тринадцяти. З них донині збереглося шість: західна, візантійсько-ортодоксальна, російсько-ортодоксальна, арабська, індійська, далекосхідна (китайська, японська, японо-корейська). У Данилевського цивілізація – це короткий, не довше кількох століть (для римського світу близько 400 років, для європейського – від 5 до 6 ст.). Протягом часу народи, що утворюють певний тип, виявляють переважно свої духовні потенції в усіх напрямках вияву духовної природи ( не тільки щодо науки і мистецтва, а й щодо практичного здійснення своїх ідеалів правди, свободи, суспільного благоустрою і особистого добробуту). Іншими словами, цивілізація – це період розкриття тих унікальних задатків, що зумовлюють своєрідність духовного світу народів і утворюють відповідний культурно-історичний тип, етапи інтенсивної реалізації його духовних потенцій, Цей період, зазначає Данилевський, виснажує раз і назавжди життєву силу відповідного культурно-історичного типу і більше не повертається. Отже, за Данилевським, цивілізація – це пік розвитку культури, гребінь тієї хвилі, на який піднімається та чи інша локальна культура у широкому потоці культури вселюдської.

У Шпенглера, навпаки, цивілізація – період не розквіту, навпаки, омертвіння певної локальної культури, Кожна культура, становлячи собою специфічний організм, має, як і належить організмові, певну тривалість життя – близько тисячоліття. Вмираючи, культура перероджується у цивілізацію.

Проблеми культурно-історичної циклічності і аналіз типів цивілізацій знайшли своє продовження у оригінального російського мислителя М.Я. Данилевського (1822-1885). Він вважається основоположником “просторово-часової локалізації явищ культури”. В книзі “Росія і Європа” Данилевський через аналіз проблем у взаємовідносинах Росії і Європи розвиває свою теорію структури і динаміки “культурно-історичних типів”. Він писав, що Європа (Захід) відноситься до Росії вороже, бачачи в Росії і слов’янстві не тільки чужу, але і ворожу силу. Ця ворожість зберігається, не дивлячись на великі жертви і послуги, які Росія надає Європі. Так, Росія ніколи не нападала на Європу, Європа – неодноразово вторгалася в Росію, вимушуючи її захищатись і виганяти агресора. “Причина набагато глибша. Вона лежить в незвіданих глибинах тих племінних симпатій і антипатій, які складають як би історичний інстинкт народів, який веде їх (поза, хоч і не проти їх волі і свідомості) до невідомої для них цілі...”, - такий висновок філософа. Невірним Данилевський вважав те, що одну цивілізацію можна вважати як прогресивну, творчу, а іншу – як статичну і не творчу. Сумнівним вважав він і поділ історії на давню, середньовічну і нову.

Існує безліч цивілізацій, які усі разом виражають безкінечно багатий досвід людства. Кожна цивілізація виникає, розвиває свої власні цінності і форми, а потім гине разом з ними. Данилевський вважає, що небагато народів могли створити великі цивілізації і стати “культурно-історичними типами”. Усі народи він поділяє на три основні класи: на позитивних творців історії, які створили великі цивілізації і культурно-історичні типи; негативних творців історії, які, подібно гуннам, монголам, туркам, не створили великих цивілізацій; і, нарешті, народів, творчий дух яких з якоїсь причини затримується на ранній стадії розвитку і стає етнографічним матеріалом, який використовується народами для збагачення своїх цивілізацій. (Моисеева Л.И. История цивилизаций. Курс лекций. Р-на-Д.,2000. С.10-11).

Заслуга Данилевського в тому, що він вперше розглянув проблему цивілізації не з позицій євроцентризму, а як проблему множинності цивілізацій. (Філософія. Навчальний посібник. За ред І.Ф. Надольного. К.,1998.С. 420).

Але це сучасне трактування цивілізаційного підходу, де історичний процес постає не монолінійною послідовністю, а поліцентричним процесом розвитку, де кожна цивілізація розглядається як нелінійне утворення монадного характеру. Монадне тлумачення історії – розуміння всесвітньо-історичного процесу як єдності, утвореної множиною великих індивідуумів, яке враховує і реалізує можливості узагальнюючого (формаційного) та індивідуалізуючого (цивілізаційного) підходів, не протиставляючи їх одне одному – предмет розгляду іншої теми – нелінійної (некласичної) філософії історії.

Список використаної літератури

1. Філософія. Навчальний посібник. (За ред І.Ф. Надольного.) К.,1998.

2. Гобзов И.А. Социальная философия. Учебное пособие для вузов.М.,2003.

3. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій. К.,1996.

4. Моисеева Л.И. История цивилизаций. Курс лекций. Р-на-Д., 2000.

5. Філософія. Підручник для вузів. (За ред. Бичко І., Бойченко І.В.) К., 2001.

6. Бойченко І.В. Філософія історії. К., 2000.

7. Данилевский Н.Я. Россия и Европа: Взгляд на культуру и политические отношения славянского мира к германо-романскому. М., 2003.

ВИСНОВОК

Я вважаю, що Всесвіт, Земля і люди були створені Вищим Розумом – Богом. У випадкову взаємодію при зустрічі якихось елементів і в подальшому їх випадкову мутацію, звідки виникло життя – я не вірю. Людина була створена , як сказано в Біблії “за образом і подобою Божою”. А це єдина книга, яка збереглася в первісному написанні багато віків. Перші люди були більш досконалими і мали всі умови для І життя і пізнання Всесвіту. (До речі, вчені доводять, що всі люди мають одну спільну праматір, про що свідчать знайдені у всіх