Незважаючи на те, що згодом дослідження Дюркгейма зазнавало критики з різних точок зору, воно одностайно визнається одним з видатних досягнень не тільки у вивченні самогубства, але й у соціології в цілому.

Останній і самий значний по обсязі праця Дюркгейма - «Елементарні форми релігійного життя. Тотемічна система в Австралії». Дослідження засноване на аналізі етнографічних описів життя австралійських аборигенів. Звертання до цим «елементарних» форм дозволяє, з погляду автора, досліджувати релігію в «чистому виді», без наступних геологічних і інших нашарувань. Дюркгейм поставив собі за мету, спираючись на цей матеріал, проаналізувати соціальні корені і соціальні функції релігії. Але власне кажучи ця мета була набагато більш широкою. По-перше, унаслідок широкого трактування релігійних явищ ця робота перетворювалася в дослідження соціальних аспектів ідеології, ритуалу, сакралізації і деяких інших явищ, що виходять за рамки власне релігії в традиційному розумінні. По-друге, ця праця містила в собі спробу побудови соціології пізнання за допомогою виведення основних категорій мислення з первісних соціальних відносин. Не випадково спочатку Дюркгейм мав намір назвати його «Елементарні форми мислення і релігійного життя».

Дюркгейм відкидає визначення релігії через віру в бога (тому що існують релігії без бога), через віру в надприродне (останнє припускає протилежну віру - у природне, -виникаючу порівняно недавно разом з позитивною наукою) і т.п. Він походить з того, що відмітною рисою релігійних вірувань завжди є розподіл світу на дві різко протилежні сфери: священне і світське. Коло священних об'єктів не може бути визначене заздалегідь; будь-яка річ може стати священної, як незвичайна, так і сама пересічна. Дюркгейм визначає релігію як «зв'язну систему вірувань та обрядів, що відносяться до священних, тобто до відділених, заборонених речей; вірувань і обрядів, що поєднують в одну моральну громаду, називану церквою, усіх, хто є їхніми прихильниками».

Автор детально аналізує соціальне походження тотемічних вірувань, обрядів, їхні соціальні функції. Будучи породженням суспільства, релігія зміцнює соціальну згуртованість і формує соціальні ідеали. Релігія - це символічне вираження суспільства; тому, поклоняючись тим чи іншим священним об'єктам, що віруючий в дійсності поклоняється суспільству - «реальному» об'єкту всіх релігійних культів. Дюркгейм підкреслює подібність між релігійними і цивільними церемоніями, вона фіксує увагу на загальних рисах сакралізації як соціального процесу. Тому його робота з'явилася внеском не тільки в становлення соціології релігії у власному змісті, але й у вивчення цивільної релігії і світських культів. Подібно попереднім роботам книга «Елементарні форми релігійного життя» з'явилася видатним досягненням соціологічної думки; наукове співтовариство одностайне відносить се до розряду соціологічної класики. Відповідно, безперечним класиком соціології вважається і її автор.

Підсумки і висновки

Дюркгейм - один із загальновизнаних творців соціології як науки, як професії і предмета викладання. Вплив його ідей присутній у всіляких галузях соціологічного знання: від загальної соціологічної теорії до суто емпіричних і прикладних досліджень. Усі більш-менш значні соціологічні теорії XX в. так чи інакше співвідносилися з теорією засновника Французької соціологічної школи. У самих різних країнах світу формування соціології відбувалося під впливом дюркгеймівських ідей.

Дюркгейм дав одне з найбільш розгорнутих і переконливих онтологических обґрунтувань необхідності і можливості соціології як науки. Він доводив, що суспільство - це реальність особливого роду, що не зводиться ні до якої іншої. Разом з тим він підкреслював, що ця реальність володіє настільки ж високою міцністю і стійкістю, що і природа, і так само, як природні явища, вона не піддається довільному маніпулюванню. Таким чином, Дюркгейм відстоював необхідність обережного і поважного відношення до суспільства в соціальній практиці, важливість опори на реальні спонтанні тенденції при впливі на соціальні процеси.

Слідом за Контом Дюркгейм розглядав суспільство головним чином як сферу солідарності, згуртованості, згоди. Не випадкове вивчення згоди в соціології вважається дюркгеймівською традицією.

Доводячи «нормальний» характер солідарності в суспільстві і «анормальний» характер її відсутності, Дюркгейм значною мірою видавав бажане за дійсне. За це він піддавався цілком обґрунтованій критиці. Він надмірно оптимістично оцінив реальність і перспективи «органічної» солідарності і недооцінив імовірність виникнення нових форм (чи відродження) «механічної» солідарності в тоталітарних суспільствах.

Відомо, що поділ праці не тільки породжує соціальну солідарність; воно веде до формування специфічних соціальних груп зі своїми особливими, нерідко конфліктуючими інтересами, Проте, акцент Дюркгейма на солідарності і згоді мав під собою у всякому разі не менше підстави, ніж акцент на ролі боротьби і конфлікту в суспільстві, властивий теоріям Маркса і соціальних дарвіністів. Очевидно, що соціальна солідарність - не менш, а, імовірніше всього, більш «нормальне» і універсальне явище, чим соціальний конфлікт.

Важливе значення в соціології Дюркгейма мало трактування суспільства як переважно моральної реальності. Як і для Конта, соціальне питання для нього було не стільки економіко-політичним, скільки морально-релігійним питанням. Мораль Дюркгейм розумів як практичну, діючу, реальну силу; усе, що не має серйозної моральної підстави, з його погляду, носить неміцний і тимчасовий характер. Тому