У країнах з розвиненою ринковою економікою ідеологія соціального партнерства глибоко проникла в соціально-тру-дові відносини, хоча його моделі в різних країнах відрізня-ються організаційно-правовим механізмом (див. Зарубіжний досвід соціального партнерства // Україна: аспекти праці. — 1998. — №1. — С. 38—43). Відомі дві моделі соціального партнерства — трипартизм і біпартизм. У тих країнах, де роль держави в регулюванні трудових відносин невелика (США, Канада, Великобританія), практикується двосторон-ня співпраця між об'єднаннями роботодавців і організація-ми трудящих. Держава може виступати в такій соціальній моделі в ролі арбітра або посередника при виникненні соці-альних конфліктів. Найбільш поширений трипартизм — три-стороння співпраця — у Франції, ФРН, Швеції, Австрії, при якому держава відіграє активну роль соціального партнера (див. Семигин Г.Ю. Социальное партнерство в современном мире. — М., 1996; Соціальне партнерство: яким йому бути? // Голос України. — 1996. — 6 травня).

У всіх країнах Центральної та Східної Європи з кінця 80-х років спостерігається докорінне оновлення трудового законодавства. Першими результатами цієї роботи були: За-кон про страйки, зміни в законодавстві щодо профспілок (1991 p.) та поправки до Трудового кодексу (1992 р.) в Угорщині; Закон про колективні переговори (1990 р.) в ко-лишній Чехословаччині; Закон про профспілки та вирішення трудових конфліктів (1991 р.) в Польщі; румунські закони про колективні договори, трудові конфлікти та профспілки (1991 p.); поправки до Трудового кодексу в Болгарії (1993 p.). Вже деякі з цих змін були предметом тристоронніх кон-сультацій. У літературі вже відзначалось, що у посттоталі-тарних державах, у тому числі в Україні, впровадження соці-ального партнерства відбувається "зверху", а не "знизу", при вирішальній ролі держави (Ляшенко Т. Соціальне партнер-ство: шлях до ринкової держави // Юридичний вісник. — 1999. - №18. - 6-12 травня).

Відносини соціального партнерства мають колективний характер, в їх основі лежить колективний інтерес сторін (Со-ціальне партнерство в Україні: перспективи законодавчого регулювання // Україна: аспекти праці. — 1998. — №2. — С. 22). Колективний характер соціального партнерства виявляється в трьох аспектах: наявності колективного інтересу усіх суб'єктів у сфері застосування найманої праці; наявності колективних відносин у цій сфері; колек-тивній структурі сторін соціального партнерства.

Світовий досвід переконливо засвідчує, що проблеми економіки і суспільного життя, в тому числі у сфері засто-сування найманої праці, вирішуються оптимально, якщо реа-лізується орієнтація не на конфронтацію, а на досягнення соціальної злагоди, узгодження інтересів різних суспільних груп. Стрижнем соціального партнерства є принцип співро-бітництва між роботодавцями і найманими працівниками, який реалізується у формах проведення переговорів, укла-дення колективних договорів та колективних угод, узгодження проектів нормативно-правових актів, консультацій при прий-нятті рішень соціальними партнерами на всіх рівнях.

Предметом соціального партнерства виступають колек-тивні відносини між соціальними партнерами із участі тру-дових колективів у встановленні умов праці; з участі трудо-вих колективів в управлінні організаціями, на яких вони працюють; щодо укладення і виконання колективних дого-ворів та колективних угод на галузевому, регіональному, на-ціональному рівнях; щодо діяльності професійних спілок та інших представницьких органів трудового колективу в соці-ально-трудових відносинах; щодо утворення та діяльності об'єднань роботодавців; з вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів. До сфери соціального партнер-ства входять: досягнення консенсусу з питань забезпечення зайнятості, створення додаткових робочих місць, організації оплачуваних громадських робіт, захисту населення від без-робіття; застосування найманої праці з дотриманням техні-ки безпеки, вимог з охорони здоров'я працівників у процесі праці, оплати праці й забезпечення відтворюючої і стимулю-ючої функцій заробітної плати, прав працівників на своєчас-не отримання заробітної плати; забезпечення нормального режиму праці й відпочинку; забезпечення права працівників на участь в управлінні працею на підприємстві, в розподілі прибутку для забезпечення соціальної діяльності підприєм-ства, у визначенні соціальних стандартів і встановленні їх мінімальних меж, у встановленні порядку проведення ко-лективних переговорів, вирішенні колективних трудових спорів тощо.

У теоретичному плані постає питання співвідношення соціального партнерства і колективного трудового права. У широкому розумінні предмет соціального партнерства шир-ший за своїм змістом предмета колективного трудового права. Останнє регулює лише колективні відносини з приводу засто-сування найманої праці, а предметом соціального партнер-ства можуть бути як окреслені нами питання, так і відноси-ни, що знаходяться поза їх межами, зокрема сфера соціально-го забезпечення, охорони здоров'я тощо.

Професор І.Я. Кисельов визначає правові рамки со-ціального партнерства як комплекс правових норм, що регу-люють статус і права профспілок і організацій підприємців, їхню співпрацю на підприємствах і поза ними; колективні договори, особливо в тій їх частині, в якій вони сприяють пом'якшенню трудових конфліктів (обов'язок соціального миру в період дії договору); вирішення колективних трудових спорів насамперед шляхом переговорів і досягнення взаємо-прийнятних компромісів на основі двосторонньої і тристорон-ньої співпраці (Киселев И.Я. Зарубежное трудовое право. — М., 1998. - С.163).

На думку керівника управління Федерації профспілок України з питань захисту економічних інтересів трудящих С. Українця, "об'єктом соціального партнерства є всі питан-ня соціально-економічного і трудового спектру, оскільки неможливо вмістити в одну чи кілька статей всі життєві напрями, з яких укладаються угоди соціальними партнерами; в