прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінан-сування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслу-говування, охорона навколишнього середовища тощо);—

соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;—

впровадження ефективної прогресивної системи оподатку-вання індивідуальних грошових доходів населення;—

прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;—

встановлення соціальних і екологічних нормативів і стан-дартів; контроль за їх дотриманням;—

державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);—

державний вплив на ціни та цінотворення;—

обов'язкове соціальне страхування в різних формах;—

пенсійне забезпечення;—

розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

підготовка та перепідготовка кадрів;

організація оплачуваних громадських робіт;—

соціальне партнерство.

> Державні соціальні стандарти — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і норма-тиви або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

> Державні соціальні гарантії — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри опла-ти праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечу-ють рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

> Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

> Соціальні норми і нормативи — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення.

> Соціальна база ринкового реформування — соціальні вер-стви і групи, зацікавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності.

У широкому розумінні опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, про-фесія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві.

Державне регулювання ринку праці.

> Ринок праці — сукупність соціально-економічних відно-син щодо зайнятості та використання працівників у суспільному виробництві.

Значення ринку праці:—

використання потенційних можливостей для підвищення ефективності економіки;—

забезпечення працюючих доходами, що дає можливість за-довольняти їх соціально-економічні потреби та посилює соціаль-ну захищеність;—

зменшення розшарування та соціальної напруги у суспіль-стві, забезпечення соціально-економічної стабільності.

> Державне регулювання ринку праці — система правових та організаційно-економічних заходів держави щодо забезпечен-ня ефективної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили.

Об'єкти державного регулювання ринку праці:—

зайнятість (регулювання пропозиції робочої сили та робо-чих місць);—

соціальні відносини між роботодавцями і працюючими;—

трудові відносини (оплата праці, охорона праці, умови най-му, звільнення);—

підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації пра-цівників;—

розподіл та перерозподіл робочої сили.

Суб'єкти державного регулювання ринку праці в Україні:—

Міністерство праці та соціальної політики;—

служби зайнятості (обласні, міські, районні);—

відділи та управління з праці та соціальних питань при державних адміністраціях.

Основні функції щодо регулювання ринку праці виконує Міністерство праці та соціальної політики, а також служби зай-нятості.

Функції державної служби зайнятості:

1) аналіз та прогноз попиту і пропозиції на робочу силу (інфор-мація про стан ринку праці);

2) надання консультацій з приводу працевлаштування, профе-сійної підготовки;

3) облік громадян, що звернулись у службу зайнятості, реє-страція безробітних;

4) сприяння пошуку робочого місця; ;

5) організація професійної підготовки, перепідготовки;

6) надання грошової допомоги;

7) участь у реалізації державних та регіональних програм зай-нятості.

Особливості державного регулювання ринку праці в перехідній економіці

Захисні заходи держави

1. Забезпечення гарантій зайнятості за умов:—

зміни власника; —

приватизації;—

банкрутства (квотуванням робочих місць).

2. Організація і проведення громадських робіт.

3. Договірне регулювання трудової діяльності (внутрішньої і зовнішньої).

4. Вдосконалення системи виплат і допомоги з безробіття та створення страхових систем.

Методи стимулювання попиту на робочу силу:—

прямі інвестиції у створення і реконструкцію робочих місць; пільгове оподаткування та кредитування галузей і регіонів, де бажано збільшити попит на робочу силу;—

відшкодування підприємству витрат на пошук, навчання, найм на роботу працівників;—

сприяння щодо забезпечення підприємств матеріальними ресурсами, гарантування збуту продукції за умови розширення робочих місць;—

прямі виплати підприємствам за кожного найнятого пра-цівника;—

стимулювання підприємств у забезпеченні зайнятості інвалідів, молоді, інших неконкурентоздатних груп населення. Методи скорочення попиту на робочу силу:—

встановлення додаткових податків за залучення робочої сили;—

жорстка кредитна політика;—

встановлення підприємству одноразових виплат в бюджет за найм працівників певної категорії;—

зниження інвестицій;—

скорочення або відміна гнучких форм зайнятості.

Види державних програм, спрямованих на зниження рівня безробіття:—

стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць;—

підготовка та перепідготовка робочої сили;—

сприяння найму робочої сили; —

соціальне страхування безробіття (допомога з безробіття).