Таким чином, сучасний суспільний розвиток вимагає уважного вивчення проблем шлюбу і сім'ї, сприяння їх зміцненню, вдосконаленню сімейної політики. Важливу роль у цьому може відіграти соціологія шлюбу і сім'ї.

Соціальні фактори кризи сучасної сім'ї та проблеми оптимізації шлюбно-сімейних відносин

У 20-ті роки XX ст. американські соціологи дійшли висновку про зниження ролі сім'ї у життєдіяльності суспільства, який ґрунтувався насамперед на підставі зниження дітонародження і зростання злочинності. Здавалося, що сім'я перестала належно виконувати свої функції, особливо репродуктивну і виховну. У 60-ті роки за так званої -«сексуальної революції», коли значно збільшилась кількість розлучень, стали говорити навіть про агонію сім'ї як соціального інституту. Все це давало підстави для висновків про дезорганізацію сім'ї. Дещо пізніше аналогічні явища спостерігалися і в нашому суспільстві. Щоб знайти причини цієї дезорганізації, з'ясувати, наскільки сім'я, як соціальне утворення вичерпала свої можливості, необхідно розглянути об'єктивні та суб'єктивні чинники, що зумовлюють кризу сучасної сім'ї.

Фундаментальне значення сім'ї здавна полягало у її посередницькій функції, яка з'єднувала окрему людину із соціальною структурою суспільства. Так тривало аж до XX ст. Однак поступове відособлення, диференціація і спеціалізація діяльності соціальних інститутів започаткували процес ослаблення посередницької ролі сім'ї, звуження кола й' функцій. Це було зумовлено частковою співучастю у реалізації сімейних функцій, перехопленням їх іншими соціальними інститутами, переміщенням за межі сім'ї важливих видів діяльності, які традиційно їй належали. Так, сім'я перестала бути виробничим осередком, члени сім'ї часто харчуються за межами дому, все частіше вдаються до сфери послуг тощо, значну відповідальність за виховання дітей взяла на себе школа.

Помітно вплинуло на дезорганізацію сім'ї промислове машинне виробництво, усунувши сімейне виробництво і залучивши членів сім'ї до сфери найманої праці. Цим було завершено руйнацію посередницької ролі сім'ї.

В умовах індустріального способу виробництва благополуччя людини стало залежати не від сім'ї, а від індивідуальних досягнень особи в інших соціальних інститутах. За попередніх умов людині було важче прожити поза сім'єю. Це стосувалось не тільки матеріальної, а й інших сфер життя, наприклад, сексуальної. У доіндустріальний період люди здебільшого мешкали у порівняно невеликих поселеннях, де позашлюбні сексуальні контакти легко виявлялися й осуджувалися.

Паралельний процес поліпшення санітарно-гігієнічних умов життя і розвитку охорони здоров'я значно знизив смертність, радикально трансформував структуру захворювань, які спричиняли смерть. З цього часу потреба в постійно високій народжуваності і багатодітності, які б компенсували високу смертність, стала не такою актуальною для самозбереження людства. Пом'якшилося ставлення до дошлюбних і позашлюбних стосунків, процедури розлучення тощо. В індивідуальних уявленнях про сім'ю починає переважати орієнтація на сексуальне партнерство, товаришування, на домашню кооперацію співіснування. Бажання стати матір'ю (батьком) відійшло на задній план, народження однієї дитини стало даниною одруженню, побутовому конформізму, оскільки жити «як усі» передбачало й народження дитини. Одночасно розростаються позасімейні орієнтації, розширюються можливості для мінімізації кількості дітей у сім'ї аж до бездітності.

Скорочення кількості дітей у сім'ї зумовлено не стільки матеріальними труднощами, як конфліктом цінностей у суспільстві, конкуренцією пріоритетів, де цінність сім'ї та дітей девальвується, а перевагу отримують цілком інші інтереси, що роз'єднують сім'ю, руйнують сімейне «Ми» і збільшують «вартість» позасімейного «Я». Ослаблення почуття сімейного обов'язку в усіх членів сім'ї - у батьків перед дітьми, молодших перед старшими, у подружжя одне перед одним. Усе це постає у центрі сімейної дезорганізації і супроводжується ізоляцією кожного її члена. Зникають форми власне сімейного життя, його способу, замінюючись формами одиноко-комунального співіснування. Сім'я сприймається як зосередження безлічі справ, які вимагають сил, часу, нервів. Все частіше це призводить до її розпаду або формування неповної сім'ї з одним із батьків, адже у зазначених випадках мінімізуються затрати життєвої енергії індивідів. Неповна сім'я з 1-2 дітьми, але з постійною відсутністю батька, матері, дітей вдома у зв'язку з перебуванням батьків на роботі, а дітей у дитячих закладах стають формами особистої свободи. Наявність трьох і більше дітей у сім'ї спричиняють відчуження від самого себе. Орієнтованість індивідуальних систем цінностей на позасімейні сфери діяльності все частіше асоціюється з перешкодою до особистого успіху. У радянському суспільстві названі процеси відбувалися взагалі у дуже несприятливих для сім'ї умовах: авральні «соціалістична індустріалізація», «колективізація» сільського господарства, ліквідація приватної власності та різних дрібних господарств, урбанізація породжували або посилювали кризові явища в сім'ї.

Однак неодноразові прогнози про зникнення сім'ї як соціального інституту не підтвердилися, вона все ж існує і буде існувати, бо альтернативи їй як універсальній формі задоволення особистим потреб і вирішення різних соціальних проблем людством не знайдено. Тому суспільство повинно турбуватися про захист і розвиток сім'ї.

Сучасна соціологічна наука доводить, що серйозним чинником у збереженні та зміцненні сім'ї може бути повернення їй функцій, які вона втратила, особливо виробничої. При цьому відродження виробничої функції сім'ї може відбуватися на якісно іншій, ніж раніше, матеріально-технічній базі. Американські соціологи вважають, що широке застосування мікроЕОМ може перетворити кожний дім на своєрідний інформаційний центр, обладнаний дисплеями, засобами автоматичного зв'язку, іншою технікою, що забезпечить можливість виконувати вдома різні види робіт - від підготовки рахунків і податкових квитанцій до надання інформації про стан здоров'я кожного члена сім'ї. Підраховано, що вдома можна виконувати майже 15 тисяч різних видів робіт. Сім'ю