Найважливіші принципи громадянського суспільства та демократичної правової держави, їх взаємовідносин на индивідуальному та масовому (асоційованому) рівнях закріплені і оформлені в системі конституційного устрою. На відміну від суспільства, куди держава входить в якості найважливішої політичної організації центру, біля якого “обертається” все політичне життя, громадянське суспільство не включає державу, не дивлячись на те, що всі його потреби та інтереси в різних ступенях та формах знаходять відображення у державній діяльності, проходять “крізь” волю держави, отримуючи всезагальне значення в системі законодавства, юридичних засобів, що забезпечують стабільність та нормальний розвиток громадянського суспільства.

Визначається службова, обслуговуюча роль держави у відношенні громадянського суспільства, відтворення для нього нормальних демократичних умов існування та розвитку. З іншого боку, функціонування громадянського суспільства у відповідності з законами держави, повазі суспільством державності

Конституційними ознаками демократичної правової держави є:

розмежування функцій, сфер впливу та відповідальності між державою та громадянським суспільством з тим, щоб державне регулювання в громадянському суспільстві здійснювалось в межах, визначених Конституцією, створювало для суспільства умови нормального розвитку, а громадянське суспільство та його інститути, постійно впливаючи на державну політику, не мали претензій на суверенну владу, на здійснення владно – управлінських функцій, узурпацію влади окремими партіями, угруповуваннями чи особами, і було вільною асоціацією людей, їх соціальним домом;

поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, контрольну, судову, кожна з яких діє незалежно, самостійно, у взаємодії з іншими владами та, як правило (виключення може бути встановлено тільки Конституцією), без права взаємного делегування функцій та повноважень, на початках взаємних противаг;

розмежування компетенції між центральною владою та органами регіонального і місцевого самоврядування, центральною та місцевою держадміністраціями, органами регіонального, місцевого самоврядування та іншими формами територіальної самоорганізації громадян з правом делегування повноважень та договірної компетенції в системі самоврядування територіальним колективом;

визнання державою природних, невідчужуваних та недоторканних прав людини і громадянина, забезпечення цих прав і свобод державним захистом.

Республіканська форма правління склалася в стародавньому світі (римська сенатська республіка у V – I ст. до н. е.). Відомі також і феодальні республіки (міста – республіки Венеція, Генуя, Флоренція в Італії, вільні міста в Німеччині, Новгород та Псков у Росії та ін.).

Сyчасні респyбліки поділяються на 2 види: президентські та парламентські. Вони являють собою різні варіанти реалізації принципу поділу влад у правовій державі.

Президентська республіка – форма правління, при якій не тільки парламент (як вищий законодавчий та представницький орган), але й президент (як голова держави та виконавчої влади) обираються населенням. При цьому президент обирається або безпосередньо населенням шляхом всезагальних прямих виборів (наприклад, як у Франції), або, як у США, шляхом непрямих виборів (населення обирає виборщиків, а вони – президента). Характерною особливістю президентських респyблік є поєднання в руках президента повноважень голови держави та yрядy.

Існує декілька різновидів президентської республіки.

Так, президентська республіка у США відрізняється класичним розподілом влади: вища законодавча влада знаходиться в парламенту (Конгресу, що складається з Палати представників та Сенату), вища виконавча влада належить Президентові, вища судова – Верховному суду. Як голова виконавчої влади (при відсутності посади прем’єр – міністра) Президент є головою уряду – Кабінету, що грає при ньому роль дорадчого органу. Кабінет складається з міністрів, яких призначає Президент за порадою та зі згоди Сенату. Президент має широкі повноваження в галузі внутрішньої та зовнішньої політики, являється верховним головнокомандуючим, видає підзаконні акти, має право вето та ін. Президент та члени його кабінету не підвладні Конгресу. Президент може бути усунений з посади тільки в порядку імпічменту.

У французькій моделі президентської республіки присутні певні елементи парламентської республіки. Тут, крім Президента, є й уряд – Рада міністрів, яку очолює Прем’єр – міністр. Президент, крім інших широких повноважень в сфері законодавства та управління, призначає Прем’єр – міністра та за його порадою – інших членів уряду, головує на засіданнях уряду, приймає відставку прем’єр – міністра та міністрів. Президент має право (після консультацій з Прем’єр – міністром та головами палат парламенту) розпустити нижню палату парламенту (Національні збори). В свою чергу, парламент, який складається з двох палат (Сенату і Національних зборів), має право контролю діяльності уряду. Уряд відповідальний перед Національними зборами, які більшістю голосів можуть прийняти резолюцію недовіри, яка змусить уряд піти у відставку.

В Конституції України є елементи як президентської, так і парламентської республіки. Так, від президентської республіки дістався інститут президентства. Від парламентської: єдиним органом законодавчої влади є парламент – Верховна Рада України. До її компетенції належить усунення Президента з посади в порядку імпічменту Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину – ст. 111 Конституції України, призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією, надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр – міністра України.

Президентською республікою являється і форма правління, передбачена діючою Конституцією Російської Федерації. Від американської та французької моделей президентської республіки вона відрізняється рядом особливостей. Як і у французькій моделі, в російській моделі, крім Президента, є уряд, який очолює Голова уряду. Але, за російською Конституцією, уряд (подібно Кабінету міністрів при президенті США) не відповідальний перед парламентом, і парламент не має права контролю за урядом (крім бюджетного контролю). Недовіра уряду чи відмова в довір’ї з боку Державної Думи зовсім не зобов’язує російський уряд (як це має місце