і в тотальній прихованості усіх форм і методів діяльності держапарату. Розвиток бюрократизованого апарату рано чи пізно призводить до його нездатності здійснювати раціональне керування суспільством. Але оскільки владні права його ніким не обмежуються, то головною формою його діяльності стає адміністративна сваволя. Все це доповнюється адміністративним обмеженням всіх, навіть елементарних, прав і свобод индивиду (включаючи права на вибір місця проживання та рух по власній країні, не згадуючи вже право виїзду за її межі).
На протязі третього этапу формується «номенклатура», привілейований прошарок, куди було не просто “увійти”, але “вийти” з неї можливо було лише за особливо одіозні порушення. Кордони між різними прошарками становляться менш рухомими. Все це проходить під гаслами справедливості та рівності.
У політичній галузі виникнення тоталітаризму можливо лише в такому суспільстві, де багатопартійна система змінюється однопартійною. Головним завданням партії стає безперервне формування потрібної для неї людини. Суспільству систематично нав’язувалася думка про те, що партія шукає влади не заради неї самої, а заради щастя більшості.
Процес становлення та ствердження тоталітаризму також передбачає й насильницьку «організацію» суспільного життя на принципах «надзвичайного стану», що неминуче суспрводжується мілітаризацією.
Провідною та безумовно домінуючою формою соціальних відносин в умовах тоталітаризму є політика, заснована на прямому насильстві, тому політизація тоталітарного суспільства супроводжується його мілітаризацією.
Джерелом, економічною базою Т. являється тотальна державна власність (поперед за все – на засоби виробництва). Економічну основу цього ладу складає репресивно - примушуючий засіб організації виробництва, що базується на монопольній державно – бюрократичній власності.