Карл ХІІ підтвердив схвалену конституцію і став гарантом незалежності України.   

Шляхи до незалежності і свободи, до політичної самостійності проходять через зростання національної самосвідомості, через усвідомлення кончої необхідності національного відродження народу України, через боротьбу - і самих українців, і представників інших національностей і народностей, які пов'язали свою долю з долею України.

3. Сучасні концепції демократії

Термін «демократія» належить до числа найбільш спірних і невизначених понять сучасної політичної теорії. Один з найпоширеніших звичаїв ХХ століття, що у багатьох випадках є простимою слабкістю, – в питаннях політики неодмінно ставати під прапор демократії. Як затверджував відомий австрійський державознавець Хане Кельзен, критикуючи більшовизм, в ХІХ-ХХ сторіччях слово „демократія” всюди стало пануючим гаслом і недавно, якщо воно, як всяке таке гасло, втратило певний і твердий зміст. Слідуючи вимогам моди, його стали вважати потрібним зі всіх можливих приводів і для всіх можливих цілей, так що воно стало покривати собою самі різні і часто абсолютно суперечливі один одному поняття.

Розглядаючи проблему політичної демократії науковці бачать реалізацію перш за все політичних прав і свобод. В залежності від того, як народ бере участь в управлінні суспільними і державними справами, демократія поділяється на пряму (безпосередню), плебісцитарну, представницьку (репрезентативну). Дамо визначення кожній із них.

Пряма демократія – це безпосередній вираз особою своїх політичних прав і свобод шляхом участі у підготовці, обговоренні, прийнятті важливих рішень.

Плебісцитарна демократія – відрізняється від прямої тим, що пряма демократія передбачає участь громадян в усіх стадіях політичного процесу, а при плебісцитарній можливості політичного впливу громадян обмежені і зводяться до голосування „за” чи „проти” певного законопроекту чи рішення.

Представницька демократія – це опосередкована участь громадян у прийнятті рішень шляхом вибору ними в органи влади своїх представників (депутатів), які покликані виражати їхні інтереси.

Кожна людина розуміє демократію по своєму: для когось це свобода, а для іншого сваволя. Американський президент А.Лінкольна, відзначав, що демократія – це „влада народу, із народу і для народу”. Головною кожної демократичної системи ї принцип: ніхто не має права змушувати людину підкоритись владі, яку вона не обирала і яка не відстоює її інтереси та загальне добро народу.

В зв‘язку із вищесказаним можна дати наступну характеристику демократії:

· Визначення народу єдиним джерелом влади, сувереном у державі;

· Рівноправність громадян;

· Підпорядкованість меншості волі більшості при прийнятті рішень та їх виконанні;

· Виборність законодавчих органів влади;

· Пріоритет прав людини над правами держави;

· Обмеження влади більшості над меншістю;

· Повага більшості до права меншості мати власну точку зору і відстоювати її цивілізованими методами;

· Верховенство закону у всіх сферах суспільного життя;

· Розподіл влад з метою недопущення її надмірної концентрації у єдиному центрі.

З утвердженням капіталістичного суспільства формувалась класична ліберальна демократія. Окремі елементи якої активно розвивали А. де Токвіль, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локк, Т.Гоббс, Дж. Мельє, Х.Вольф, І.Кант, Й.Фіхте та інші. Виходячи із сучасних політологічних досліджень ми можемо назвати основні цінності ліберальної демократії:

· Визнання особи первинним і головним джерелом влади;

· Пріоритет прав і свобод індивіда в суспільному житті;

· Права особи закріплюються в конституції, контроль за дотриманням якої покладається на незалежний суд;

· Необхідність розподілу влади, створення системи стримувань і противаг;

· Як недолік ліберальної демократії це надмірний індивідуалізм, применшення ролі держави у регулюванні економічного та політичного життя.

Сучасна модель демократії – плюралістична демократія. Це система представницького правління, за якою уряди обираються народом і є відповідальними перед ним. Дана система має такі ознаки:

· Можливість змінити уряд без застосування сили;

· Легітимність опозиції;

· Вільна преса, відсутність цензури;

· Можливість висловлювання різних ставлень, оцінок, критики органів державної влади та місцевого самоврядування;

· Високий рівень участі громадян в політичному процесі;

· Гарантовані права і свободи людини і громадянина;

· Регулярні чесні конкурентні вибори, у яких беруть участь усі групи населення;

· По-справжньому конкурентна боротьба за владу.

· Серед основних принципів сучасної демократії можна виділити:

· Принцип більшості. Це означає, що рішення з певного питання вважається прийнятим тоді, коли його підтримує більшість із тих, хто бере участь у прийнятті рішення. Разом з тим, дії даної більшості не можуть ліквідовувати права меншості. Право меншості повинні захищатись демократичними законами та політичними інститутами держави. Влада більшості повинно гармонійно поєднуватися з гарантіями права різноманітних меншин – етнічних, політичних, релігійних та ін.

· Право меншості на опозицію. Як більшість так і меншість рівні у своїх правах і свободах. Меншість яка усунута від влади має право на опозицію. А більшість не повинна використовувати свою владу для придушення інакодумства. Опозиція має право розповсюджувати свої ідеї у суспільстві. Це дасть змогу громадянам зіставляти і вибирати найбільш ефективні програми розвитку суспільства.

· Принцип компромісу та консенсусу. Дії даного принципу повинні сприяти подоланню конфлікту між суб‘єктами політичного процесу.

· Принцип активної участі громадян в політичному житті суспільства. Відомо, що демократія є стабільною лише тоді, коли у її розвитку бере активну участь значна частина громадян. Прагнучи не тільки зберегти свободу, а й розширити її, громадяни приймають участь в обговоренні програм, є учасниками політичних дискусій, голосують тощо. Як мінімум, громадяни