Тепер було б доцільно дати визначення ознак демократії. Враховуючи ряд досліджень вчених політологів Кременя В.Г., Горлача М.І., Андрущенка В.П., Кирилюка Ф., Піча В.М.. Хома Н.М. та і н. визначимо наступні ознаки:

1. Права і свободи, якими реально володіє кожна людина в суспільстві (свобода слова, друку, зборів, право на рівну захищеність законом тощо);

2. Свобода засобів масової інформації. ЗМІ покликані об‘єктивно і оперативно інформувати людей про стан внутрішньої і зовнішньої політики для того, щоб особа могла усвідомлено розібратися у питаннях політичного життя;

3. Рівність усіх громадян перед законом. Усі мають право на рівну захищеність перед законом. Держава покликана встановити рівноправні відносини між усіма громадянами, утверджувати рівність усіх громадян перед законом;

4. Система стримування і противаг. Вона включає у себе основні елементи – федералізм і розподіл влади. Федералізм – це розподіл управлінських функцій між центральними та місцевими органами влади. Розподіл влади – це розподіл владних функцій між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. У системі стримувань і противаг входить і контроль за діяльністю органів влади зі сторони виборців;

5. Наявність політичного і ідеологічного плюралізму. Плюралізм – це різноманітність ідей, теорій, багатопартійність. Він не дозволяє узурпувати владу одній політичній силі, ще може призвести до диктатури та тиранії;

6. Можливість громадян відкрито висловлювати та виражати свій протест проти політики уряду, окремих політичних лідерів, партій, громадсько-політичних організацій. Форми протесту – демонстрації, пікети, виступи на зборах і мітингах, петиції, страйки, марші протесту тощо.

Демократія має переваги і недоліки, сильні і слабкі сторони. В протилежність неозорому політичному оптимізму, що особливо яскраво виявився, наприклад, в СРСР в другій половині 80-х років, коли здавалося, що демократія є щось вище і остаточне, що варто тільки її досягти і все інше прикладеться, слід визнати, що демократія не шлях, а „розпуття”, не досягнута ціль, а тільки „проміжний пункт”.

4. Демографічні процеси в сучасній Україні

За індексом людського розвитку, яким визначається рейтинг держав щодо середньої тривалості життя, освіти та життєвого рівня (за дани-ми 00Н) Україна посідає 95 місце серед 175 країн,

1991 рік, це своєрідна точка відліку: тоді вперше було зафіксовано більше смертей, ніж народжень. На початок 1993 року в Україні проживало 52,2 млн. чоловік, через рік стало 51,7 млн., у 1995 – 51,3 млн., наступні забрали ще по 420 ти-сяч і на початок 2003 року стало менше 48 млн. Тож протягом останніх років населення скоротилося майже на чотири мільйони.

Давно підраховано: для простого відтворення населення кожна жінка має народити двох дітей. Але як стимулювати народжуваність?

За роки незалежності Україна розробила і здійснює низку таких першочергових державних про-грам. Це Закон “Про державну до-помогу сім’ям з дітьми”, що охоп-лює 11 видів допомоги - по вагітності, догляду за дитиною до певного віку одиноким матерям, дітям-інвалідам, дітям із сімей інвалідів, дітям, що залишилися без піклування батьків тощо. Це Указ Президента “Про національну про-граму “Діти України”, спрямований на поліпшення умов їхнього розвитку, виховання та освіти. Це й довгострокова програма поліпшен-ня становища жінок, охорони мате-ринства й дитинства, що діє з 1993 року та програма планування сім’ї. На жаль, всі вони мають одну спільну біду - недостатнє фінансу-вання або й взагалі відсутність будь-якого фінансування.

Україна переживає відчутну демографічну кризу, яка пов’язана з низькою народжуваністю, та відчутною смертністю. Кількість населення та трудових ресурсів значно скорочується з року в рік і за прогнозами вчених в 2010 році може становити 42 млн.

Розміщення на території України відносно рівномірне, хоча в південних областях частка населення значно менша, ніж в центральних чи західних регіонів.

По-третє, велика частина працездатного населення виїжджає за кордон у пошуках роботи, що значно погіршує якісні та кількісні показники трудового населення в межах самої України.

За роки незалежності Україна розробила і здійснює низку таких першочергових державних про-грам. Це Закон "Про державну до-помогу сім'ям з дітьми", що охоп-лює 11 видів допомоги - по вагітності, догляду за дитиною до певного віку, одиноким матерям, дітям-інвалідам, дітям із сімей інвалідів, дітям, що залишилися без піклування батьків тощо. Це Указ Президента "Про національну про-граму "Діти України", спрямований на поліпшення умов їхнього роз-витку, виховання та освіти. Це й довгострокова програма поліпшен-ня становища жінок, охорони мате-ринства й дитинства, що діє з 1993 року та програма планування сім'ї. На жаль, всі вони мають одну спільну біду - недостатнє фінансу-вання або й взагалі відсутність будь-якого фінансування.

Вкрай важливим залишається питання стимулювання населення щодо народжування дітей та забезпечення гідними робочими місцями. Тільки зберігаючи зацікавленість у долі населення, держава може розраховувати як на економічний, так і на соціально-політичних успіх. У інших випадках її економіка та загальний розвиток приречені на зубожіння.

Список використаної літератури

Муляр В.І. Політологія. Курс лекцій. - Житомир, 1999.

Ніконенко В.М. Політологія. Курс лекцій. -Тернопіль, 1992.

Основи політології: Підручник / За ред. Ф.М.Кирилюка. - К., 1995.

Основи політології / Киршіюк Ф.М., Корж М.О., Федірко І.П. та ін.; За ред. Ф.М. Кирилюка. - К., 2000.

Основи політичної науки: Курс лекцій (у 4 ч.) / За ред. Б. Кухти, - Львів, 1997.