Окрім того, що нові явища сприяли виробленню нових соціальних властивостей, вони певною мірою дестабілізували суспільне життя, негативно забарвлювали його доступністю, розповсюдженням і легалізацією девіантних форм поведінки. У зв’язку з появою цих факторів відбувається різке падіння авторитету держави та її інститутів, зняття багатьох форм соціального контролю, зниження соціалізуючих можливостей офіційних агентів соціалізації. Для того, щоб передати нащадкам соціальну основу суспільства, соціалізуючі агенти українського суспільства, з одного боку, намагаються утримати традиційні цінності і норми поведінки, які, здебільшого, вже мають форму штучних, з другого – опиняються перед необхідністю конструювати інституціональні, ціннісні і нормативні порядки, використовуючи матеріали і проекти, вітчизняний і зарубіжний історично напрацьований досвід.

Поки відбувається історична реконструкція та інтерпретація минулого нашої країни, того реального життєвого соціального досвіду, який може бути оцінений і відтрансльований молоддю, топос історичної самоідентифікації української молоді складається з декількох складових. По-перше, це українська народна культура, трансляція якої відбувається на рівні мистецтва. Але марно розповідати про бувальщину, щоб на її основі формувати чи транслювати культуру, оскільки не залишилось реальних носіїв цих відносин, вона вже не є соціальною реальністю. По-друге, це реальний пострадянський український простір, з реальними носіями соціальності, досвід яких заперечується, а тому і не працюють традиційні соціалізуючі механізми. По-третє, це “світле європейське майбутнє України”, яскраво змальоване засобами масової інформації і відтворене життєдіяльністю “нових українців”. Тому, розглядаючи процеси самоідентифікації української молоді, потрібно сказати, що і в суспільній, і в індивідуальній свідомості молодих людей проходять зовсім різнопланові процеси.

Так, за умов, коли в суспільстві зводиться нанівець дія “загального ціннісного мінімуму”, коли суспільство не може надати “схвалений перелік” потрібних здібностей та шляхів їх реалізації, які б були запорукою досягнення успіху в житті, визначення власного “Я” через “Інших” втрачає свою якість гаранта успішного проходження соціалізації. Тому крізь руїни попередньої ідеологічної доктрини в українському суспільстві пробивають собі шлях західні концепції соціалізації, які мають своєю світоглядною основою егоцентричну парадигму, яка спрямовує на піднесення індивідуальності особистості в структурі людських цінностей. Зростає значимість здатності особистості самостійно визначати власне “Я”, покладаючись не на “очі інших”, а на “прозорливість” власних, щоб віднайти в собі особливі, найбільш цінні для себе якості, механізм реалізації яких ще не випробуваний “суспільною практикою”, які навіть можуть бути протилежними тим, що цінилися раніше. Ці якості не обов’язково є цінними для інших, але вони можуть надати можливість для самореалізації і визначення в суспільстві.

Самовизначення молодої людини здійснюється багато в чому через порівняння, ототожнення себе з деяким ідеалом. Для радянської молоді такими ідеалами були літературні і реальні герої на зразок Павки Корчагіна, для молоді початку 90-х років ідеалом для наслідування стає персонаж на зразок Остапа Бендера. Молодь в умовах сучасного суспільства не має змоги бути простим транслятором попередніх суспільних норм, оскільки її життєва перспектива принципово не буде повторенням досвіду їх батьків. Тому в даних конкретних соціологічних досліджень простежується тенденція ствердження молоддю власної індивідуальності. Проте відсутність ідеалу призводить до кризи ідентифікації, коли людина втрачає усвідомлення свого призначення в суспільстві. Такий стан породжує почуття невпевненості і стурбованості, психосоматичні синдроми, депресії. Тому відсутність в молодіжній свідомості ідеалу часто замінюється поклонінням перш за все популярним кумирам шоу-бізнесу чи спорту, образи яких тиражуються ЗМІ, отже прикладом для наслідування стають цінності успіху, втілені в образі відомої людини.

В умовах суспільства, що трансформується, на думку авторів, наслідування відбувається у вигляді наступних форм і поведінкових моделей.

А) наслідування-девіація. Ця модель характерна для малозабезпеченої молоді, “життєвий” досвід якої говорить про неможливість досягнення матеріального благополуччя “вивченими” шляхами. В той час як ризик, вміння обійти закон винагороджуються і надають великі можливості. Їх взірець – кримінальний авторитет з життя чи кінофільму, який з часом стає заможним і повертається до публічного, громадського життя, інколи навіть стає знаменитим.

Б) наслідування-повчання (наставництво). Ця модель, здебільшого, характерна для студентів середніх спеціальних навчальних закладів, іноді – студентів вузу. Тут об’єктом для наслідування стають нібито звичайні люди, які знають професійні хитрощі, завдяки чому змогли стати “потрібними людьми” і значно покращити своє матеріальне становище. Власна праця і вдача є основою побудови планів на майбутнє.

В) наслідування-опіка. Ця модель розповсюджена як серед мало-, так і серед добре забезпеченої молоді. Тут взірцем для наслідування стають батьки чи близькі родичі. Ця група молоді прагне здійснити свої життєві мрії, покладаючись на традиційні, загальновизнані шляхи, розраховуючи і спираючись на підтримку і допомогу батьків.

Г) наслідування-“сам-на-сам”. Цю модель реалізує молодь, взірцем для якої є люди, які починали “з нічого” і досягли “багато чого”, використовуючи всі можливі засоби за для досягнення мети.

Як було зазначено вище, в умовах будь-якого суспільства людина визначає власне ”Я” через суспільну взаємодію, поступово розширюючи межі свого співвідношення з “Іншими”. Цей процес в соціології подається як послідовна зміна життєвих фаз, кожна з яких має різне значення в процесі соціалізації і розглядається у вигляді двох форм: первинної і вторинної соціалізації.

Дитина поєднує своє індивідуальне “Я” із суспільним “Ми” через взаємодію з членами сім’ї. Для дитини існує один, найголовніший для неї, світ “Ми”, невід’ємною частиною якої вона себе відчуває – це сім’я. При первинній соціалізації “немає ніяких проблем з ідентифікацією, оскільки немає вибору значимих інших. А оскільки у дитини немає вибору значимих інших, її ідентифікація з ними стає автоматичною. Дитина інтерналізує світ своїх значимих інших не як