Підліток шукає власне “Я” і світ “Ми”, крім сім’ї, в групах однолітків. Відчуття “Ми” розповсюджується на груповий рівень. Доросла людина визначає власне “Я” і “Ми” на рівні суспільства, світу. І в якому б суспільстві людина не жила, бажає вона того чи ні, вона є представником даного суспільства, вона засвоює його цінності і відтворює у своїй поведінці характерну для цього суспільства взаємодію. Тому між процесами первинної та вторинної соціалізації передбачається певне наслідування і взаємозв’язок, гармонійне продовження однієї форми в іншій.

В умовах суспільства, що трансформується, порушується упорядкованість між рівнями ціннісної системи суспільства, розбалансованість між ціннісними підсистемами суспільства вносить специфічні зміни й у характер співвідношення між двома її основними формами. В цьому випадку первинна та вторинна соціалізації створюють окремі “світи”, між якими існує значна розбіжність і неузгодженість. Тобто, у свідомості молоді породжується дихотомія двох “окремих світів”: “родинного” і “суспільного”, “власного” і “чужого”, “нормативного” і “реального”, що фіксується на емпіричному рівні.

Співіснування і пристосування цих “світів” ми пропонуємо узагальнити в таких моделях.

А) “Свій серед своїх, чужий серед чужих”. Коли молода людина зупиняється на образі світу, що створився у процесі первинної соціалізації і визначає його для себе як єдиноіснуючий. Вона комфортно відчуває себе серед близьких людей, в колі друзів, які відповідають її стандартам. Інші світи вона сприймає як “чужі” й “неправильні”, із засудженням ставиться до них і намагається відокремитися від них.

Б) “Чужий серед своїх, свій серед чужих”. В цьому випадку, основою особистості стає світ, засвоєний через вторинну форму соціалізації. Батьки, найближчі друзі, з часом стають чужими і незрозумілими, а чужі, сторонні люди стають своїми, бо вони краще розуміють, ніж свої, близькі.

В) “Свій серед своїх і свій серед чужих”. Для розуміння поведінки цієї групи молоді як найкраще підходить крилатий вислів Черчіля: “У Англії немає друзів чи ворогів, у неї є свої інтереси.” Життя цих людей схоже на гру, вони вільно почувають себе як серед “своїх”, так і серед “чужих”. Для них взагалі різкої межі між цими поняттями не існує. Вони навчилися співіснувати в обох світах, діючи “за ситуацією”.

Г) “Чужий серед своїх, чужий серед чужих”. До цієї групи належать молоді люди, які не визначились, загубилися в житті. Їх життєвідчуття вкладається у вираз: “життя пливе повз мене”. Вони не знайшли свого місця ні в колі родини, ні за її межами. Це суспільно дезадаптована молодь.

За цих умов цілісні особистісні структури комбінуються з набору варіативних моделей діяльності в різних сферах і в процесі ієрархізації пріоритетних напрямків соціалізації. Замість утворення єдиного кристалу особистості, що виграє різноманітними гранями, утворюється особистість на зразок калейдоскопу. Вона складається з великої кількості кольорових камінців, які кожного разу утворюють різний за значенням малюнок і комбінуються у відповідності з поштовхом соціальних умов і обставин.

Існування у двох протилежних світах одночасно веде до невизначеності свого дійсного “Я”, тобто до безпринципності, особистісної деградації. Тоді замість конформності як підсумку успішної соціалізації, узгодження із суспільними нормами йде через такі механізми соціалізації як конформізм та соціальна мімікрія, як засоби пристосування з метою виживання та самозбереження.

В такому суспільстві “ворожі відносини попереджені, але немає активного співробітництва, консенсусу. Суспільство, де панує така форма взаємозв’язку, буде походити на величезне сузір’я, в якому кожна зірка рухається за своєю орбітою, не порушуючи руху сусідніх зірок. Така солідарність не робить із зближених нею елементів цілого, здатного діяти єдинообразно, вона не сприяє єдності соціального тіла” [7, с.114].

Так на запитання “Чи відчуваєте Ви гордість за Україну, Ваше місто, Вашу родину?” 62% молодих респондентів відповіли, що пишаються своєю родиною, 43% – рідним містом і лише 28% опитаних відчувають гордість за Україну. Так, дійсність власної країни дає мало фактів для того, щоб нею було можна і хотілось би пишатися. Порівняння економічного стану України з іншими країнами призводить до усвідомлення молоддю своєї долі у двох протилежних напрямках: цілковитої апатії – “все одно нічого вже не вдієш”, в стані якої знаходяться 36% молоді, чи патріотичного піднесення – “чим ми гірше за інших?”, яке відчувають 28% респондентів. 24% молодих людей намагаються “сподіватися на краще”, 12% опитаних не визначилися з відповіддю.

Формування соціальної ідентичності молоді – це зворотній бік питання про виживаємість даного соціуму, яке неможливо вирішити без усвідомлення єдності і ототожнення себе з життям та історією свого народу. Домінування ж сім’ї як цінності, якою пишаються більше, ніж країною свідчить про посилення значення і цінності приватних засобів виживання. В процесі суспільної взаємодії формується людина, яка не відчуває значимості свого буття з точки зору суспільства. Так, за даними соціологічного дослідження, кожний другий респондент дав позитивну відповідь щодо бажання емігрувати, що свідчить про кризу нашого соціуму, оскільки він відтворює індивідів, які не бажають пов’язувати з ним свою долю.

Тому в умовах суспільства, що трансформується, специфіка процесу соціальної ідентифікації полягає, на нашу думку, в тому, що вважаючи себе членом суспільства, індивід разом з тим у визначені “Ми” залишається на рівні групової ідентичності, не маючи змоги гармонійно узгодити в собі відокремлені частки ціннісної системи суспільства.

Оскільки нові соціально-історичні реалії українського суспільства ще