УДК 37.013

А. Г. МОКРЯК

ПРОФІЛАКТИКА ПРОФЕСІЙНОЇ ДЕФОРМАЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ЦЕНТРІВ ДЛЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ: СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Розглядається роль соціального педагога в профілактиці психологічного вигорання і професійної деформації соціальних працівників територіальних центрів соціального обслуговування людей похилого віку.

Ключові слова: соціальний педагог, люди похилого віку, посттрудова соціалізація, психологічне вигорання, професійна деформація, соціальний працівник.

Рассматривается роль социального педагога в профилактике психологического выгорания и профессиональной деформации социальных работников территориальных центров социального обслуживания людей пожилого возраста.

Ключевые слова: социальный педагог, люди пожилого возраста, послетрудовая социализация, психологическое выгорание, профессиональная деформация, социальный работник.

In this article the role of social pedagogue in the prophylaxis of the psychological burning down and professional deformation of social workers of territorial centers of social support of elderly people is examined.

Key words: social pedagogue, elderly people, postlabor socialization, psychological burning down, professional deformation, social worker.

У сучасних умовах постійно мінливої в Україні соціальної ситуації часто змінюються раніше існуючі погляди, уявлення й погляди, виникають відносно нові, що мають свої особливості. Актуалізується безліч несподіваних професійно цікавих, теоретично й практично значимих проблем, що потребують сучасного осмислення й вирішення. Однією з таких актуальних проблем є професійне вигорання, як наслідок, професійна деформація в процесі трудової діяльності фахівців сфери соціального захисту й підтримки — соціальних працівників територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів і самотніх непрацездатних громадян.

Історично склалося, що найбільша зона відповідальності в профілактиці синдрому професійного вигорання належить психологам і психотерапевтам, посади яких, однак, не передбачені в штатній структурі територіальних центрів. Але негативні наслідки професійної деформації позначаються як на самих соціальних працівниках, так і на їх підопічних та клієнтах — людях літнього віку, колегах і близьких родичах. Серед цих наслідків — редукція особистісної й професійної компетентності соціальних працівників і зумовлена цим низька ефективність посттрудової соціалізації людей літнього віку — реципієнтів соціальних послуг територіальних центрів.

Ключовою фігурою соціалізуючих процесів у сучасних умовах стрімкої трансформації світоустрою й соціальних змін, безумовно, стає соціальний педагог: він — і найважливіша умова, і визначальний фактор — суб'єкт, що впливає на багато інших умов адаптації особистості до суспільства, інтеграції її в суспільні відносини, соціальної індивідуалізації (саморозвитку, самовдосконалення, самоствердження в суспільстві) людини впродовж життя. Крім здійснення своїх основних функцій — сприяння оптимальній всесторонній соціалізації, соціальний педагог також самостійно здатний чинити (що поки менш очевидно) важливий профілактичний вплив на процеси професійного вигорання й результативно реабілітувати професійну деформацію фахівців соціальної сфери, запобігати їй.

Питання професійної компетентності, професійної деформації й психологічного вигорання в соціономічних професіях типу «людина-людина» вивчали вітчизняні й зарубіжні вчені: психологи (Л. Анциферова, В. Бойко, Н. Водоп'янова, Е. Зеєр, В. Орел, В. Подвойський, Т. Форманюк, M. Буриш,

Г. Фрейденбергер, К. Маслач, Е. Фромм), фахівці із соціальної роботи (А. Капська, Е. Климов, П. Павленок, М. Фірсов), педагоги й соціальні педагоги (В.А. Сластьонін, Л. Мардахаєв, А. Мудрик, І. Липський, Н. Нікітіна).

Однак соціально-педагогічні діяльнісні аспекти профілактики професійного вигорання й подолання професійної деформації фахівців соціальної роботи розроблені недостатньо.

Метою статті є вивчення роботи соціального педагога по профілактиці й подоланню професійної деформації в соціальних працівників територіальних центрів соціального обслуговування.

Термін «емоційне згорання» ввів до наукового обігу американський психіатр Г. Фрейденбергерг для опису психологічного стану здорових людей, що перебувають в інтенсивному й тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Спочатку цей термін позначав стан знемоги, виснаження, поєднаний з відчуттям власної марності. Поняття професійного вигорання («burnout») використовували для позначення пережитого професіоналом стану фізичного, емоційного й психічного виснаження, викликаного тривалим перебуванням у ситуаціях, що містять високі емоційні вимоги, які у свою чергу найчастіше є наслідком поєднання надмірно високих емоційних затрат із хронічними ситуаційними стресами [1].

У подальшому К. Маслач деталізувала цей феномен як особливий стан — психологічний синдром, що має симптоми: почуття емоційного виснаження, знемоги; дегуманізацію, деперсоналізацію; негативне самосприйняття, а в професійному сенсі — утрату професійної майстерності. Емоційне виснаження — провідний симптом вигорання, інші симптоми є похідними. Спочатку воно стосується тільки самопочуття й виявляється в хронічній утомі, зниженому емоційному тлі (соматичний вимір), потім починає впливати безпосередньо на переживання самого себе й світу — відсутність бажань, радості, відчуття духовної порожнечі (психічний вимір). Деперсоналізація (дегуманізація) виявляється в деформації відносин з іншими людьми: підвищення залежності від оточуючих або посилення негативізму, цинічність установок і почуттів стосовно реципієнтів допомоги, стереотипізоване, негуманне, знеособлене ставлення до них. Редукція професійних досягнень може виявлятися в утраті відчуття смислу своєї професійної діяльності, власної неспроможності, негативної самооцінки, обмеженні своїх можливостей, обов'язків стосовно інших, зняття із себе відповідальності й перекладання її на інших [6].

«Вигораючий» фахівець професій, що «допомагають» (лікарі, педагоги, соціальні працівники, психологи), втрачає відчуття сенсу життя, перестає відчувати себе щасливим, втрачає особисту перспективу й здатність до ефективної самореалізації, що досить негативно позначається на його професійній компетентності й призводить до професійної деформації,

зниження ефективності результатів діяльності й, відповідно, якості життя тих, хто отримує соціальну допомогу.

Погоджуємося з думкою М. Головатого, що професійна деформація — зміна якостей особистості (стереотипів сприйняття, ціннісних орієнтацій, характеру, способів спілкування й поводження) під впливом професійної діяльності. Вона буває позитивною (бажаною), але частіше — негативною і