У процесі професійного становлення й розвитку особистості виявляється різноспрямованість онтогенетичних змін особистості в процесі виконання професійної діяльності. При цьому професійний розвиток особистості супроводжується певними здобутками й утратами. Розвиток — це не тільки зростання, вдосконалення, але й руйнування. Отже, професійні деструкції єнеминучими. Будь-яка професія ініціює утворення професійних деформацій особистості й найуразливіші щодо цього соціономічні професії. Набуття особистістю професії неминуче супроводжується змінами в її структурі, коли, з одного боку, відбуваються посилення й інтенсивний розвиток якостей, які сприяють успішному здійсненню діяльності, а з іншого — зміна, придушення й навіть руйнування структур, що не беруть участі в цьому процесі. Якщо ці зміни розцінюються як негативні, тобто ті, що порушують цлісність особистості, знижують її адаптивність і стійкість, їх варто розглядати як професійні деформації [3].

Професійне вигорання спричиняють такі фактори:

- особистісний — професіоналів, що згорають, описують як таких, що відчувають нестачу автономності (»надконтролюючі»), співчувають, є гуманними, м'якими, захопливими, ідеалістами, орієнтованими на людей і одночасно — нестійкими, інтровертованими, одержимими настирливими ідеями (фанатичні), «полум'яними» і такими, котрі легко солідаризуються, схильні до емоційної ригідності;

- рольовий фактор — коли працівникові доводиться виконувати невластиві йому ролі в умовах нечіткого розподілу відповідальності й суперечливих вимог, якщо рольові очікування набагато більші, ніж індивідуальні можливості й мотивація до виконання завдань, якщо існують рольові конфлікти;

- організаційний фактор — негативну роль відіграють дестабілізуюча організація діяльності й неблагополучна психологічна атмосфера в колективі. Це нечітка організація й планування праці, недостатність необхідних ресурсів і засобів, наявність бюрократичних моментів, бага- тогодинна робота, що має складновимірюваний зміст, наявність конфліктів як у системі «керівник-підлеглий», так і між колегами. Суттєвим є ще один фактор — наявність психологічно складного контингенту, з яким має справу професіонал у сфері спілкування [1].

Процесуально вигорання як динамічний процес розвивається в часі й характеризується зростанням виразності його проявів: початковий ентузіазм змінюється стагнацією, потім — фрустрацією, далі — астенією й, як результат — апатією з повним вигоранням, коли втрачається здатність до розрізнення «я — професіонал», «я — чоловік», «я — дружина», «я — мати», «я — батько», «я — громадянин».

Виокремлюють п'ять ключових груп симптомів, характерних для сформованого синдрому психологічного вигорання:

- фізичні симптоми: утома, фізичне стомлення, виснаження, зміна ваги, безсоння, часті простудні захворювання, психосоматичні захворювання: бронхіальна астма, гіпертонічна хвороба, виразкова хвороба, артрит, коліт, псоріаз, нейродерміт;

- емоційні симптоми: недостатність емоцій, апатія, песимізм, цинізм і черствість у роботі й особистому житті, байдужість і втома, відчуття фрустрації й безпорадності, безнадійність, дратівливість, агресивність, тривога, посилення ірраціонального занепокоєння, нездатність зосередитися, депресія, почуття самотності;

- поведінкові симптоми: трудоголізм, що змінюється відразою до роботи, формальне виконання роботи, недостатнє фізичне навантаження, зловживання алкоголем, паління, нещасні випадки (травми, падіння, аварії), імпульсивна емоційна поведінка;

- інтелектуальні симптоми: втрачання інтересу й байдужість до нових знань та ідей у роботі, відмова від участі в розвиваючих заходах — тренінгах, семінарах; посилення нудьги, туги, апатії, недостатність смаку й зниження інтересу до життя;

- соціальні симптоми: соціальні контакти обмежуються роботою і є формальними, немає енергії для соціальної активності, зменшення інтересу до спільного дозвілля й хобі, відчуття ізольованості, нерозуміння інших і іншими, втрата соціальних якостей і зміни в системі соціальних цінностей та ідеалів, цинічне ставлення до підопічного й себе, відчуття недостатньої підтримки сім'ї, друзів і колег [7].

Соціальні працівники територіальних центрів завжди перебувають в інтенсивній міжособистісній взаємодії з підопічними, що супроводжується емоційною насиченістю й когнітивною складністю. Своєрідність цієї взаємодії полягає в тому, що сам суб'єкт діяльності є первинним інструментом своєї роботи і для побудови результативних відносин виявляється недостатнім використання тільки професійних методичних прийомів. Діяльність, пов'язана з допомогою людям, потребує наявності у фахівця соціальної сфери сформованої сукупності соціальних якостей і цінностей, особистісної залученості, відкритості відносинам, уміння співпереживати й співчувати, а також здатності розуміти інтереси іншої людини. Негативний руйнівний вплив на ці здатності й уміння чинять: необхідність улагодження

найскладніших обставин при обмежених ресурсах у зовнішніх несприятливих умовах, що постійно змінюються; часта відсутність визнання керівництва й подяки підопічних; усталений часовий розпорядок і обмеження репертуару функціональних обов'язків при завищених очікуваннях у допомозі психологічно «складних» і вимогливих клієнтів соціальних служб; відсутність можливості професійного вдосконалювання при придушенні самовираження працівника в професійному середовищі; загальна незадоволеність від обраної професії й свого статусу в ній; результативність й оплата своєї праці при витратах великої кількості ресурсів своєї особистості; невиріше- ність особистих психологічних і соціальних конфліктів [4].

Під час відсутності психолого-педагогічної підтримки велика ймовірність прояву в соціальних працівників психологічного вигорання й, надалі, негативної професійної деформації, головна суть якої — ерозія людської душі — утрата багатьох життєвих смислів, соціальних якостей, відмова від соціальних цінностей і просоціального поводження не тільки в професійній діяльності, але й в особистій, сімейній і суспільній сферах. Страждає соціальний професіонал — страждають його підопічні й клієнти — люди літнього віку, знижується ефективність соціальної допомоги в цілому. Тому на цьому етапі розвитку соціального захисту можливим вирішенням проблеми є залучення до профілактики професійного вигорання й запобігання професійній деформації в соціальних працівників територіальних