Це ускладнює легітимізацію вітчизняної соціальної педагогіки як специфічної по унікальності своїх функцій фундаментальної соціальної дисципліни, котра потребує практичного формування адекватної потребам інформаційного суспільства соціально-педагогічної кадрової й інсти- туціональної інфраструктури, спрямованої на вирішення завдань первинної соціалізації й соціального виховання не тільки дітей, підлітків і молоді, але й завдань ефективної вторинної безперервної соціалізації дорослих людей і людей літнього віку упродовж усього життя.

При цьому очевидно: соціальна педагогіка, насамперед – профілактична сфера практичної діяльності, а не сфера симптоматичного підходу, спрямованого на усунення вже виявилися окремих негативних явищ, у цьому разі – різних варіантів дезадаптації особистості – жертви соціалізації; соціальна педагогіка – єдина соціальна сфера, зоною максимальної відповідальності якої є духовність цілісної особистості у світському розумінні – соціальні якості, соціальні цінності, їхня ієрархічна структура у свідомості конкретної людини, що визначає просоціальну спрямованість поводження в соціумі, здатність до суб'єктного самоставлення, саморозвитку, самовдосконалення, самоврядування; соціальна педагогіка – активна випереджальна робота із цінностями і якостями особистості, що ігнорує застарілі регресивні стереотипи, це проектно-прогностична робота з майбутніми перспективними потребами людської істоти в реальних мінливих умовах, суспільного порядку й поточного й майбутнього вікового періоду (перший, другий, третій вік), коли в межах попереднього вікового етапу відбуваються превентивні втручання, що підготовляють до успішної соціальної адаптації в наступних умовах суспільного середовища.

Правомірно говорити про необхідність активізації соціально-педагогічної діяльності в рамках соціальної роботи як відповіді на виклик поточної ситуації розвитку суспільства. Головна діюча особа – соціальний педагог – як найбільш інтегрований і всебічно підготовлений працівник соціальної сфери. Закономірністю стає орієнтація на пріоритет сім'ї, на принцип територіальної організації соціально-педагогічної діяльності й соціальної роботи в громаді, мікрорайоні з максимальним наближенням до сім'ї як сфері взаємин і спілкування різних поколінь: дітей, дорослих і людей похилого віку. Соціальний педагог як соціальний посередник і «світський духовний наставник» активно контактує із особистістю, визначає соціальний діагноз, виявляє позитивні й негативні впливи на процес соціалізації, визначає проблеми й залучає соціальних працівників, що спеціалізуються на вирішенні певних соціальних завдань.

Таким чином, згідно з одним підходом, соціальна педагогіка визначається як галузь соціальної роботи й, відповідно, «соціальний педагог» – це спеціалізація соціального працівника в галузі освіти дітей і молоді. Інша точка зору зводить діяльність з вирішення різних соціальних проблем до діяльності педагогічної й фактично ототожнює соціальну роботу й соціальну педагогіку. Ми підтримуємо підхід, що пов'язаний з розглядом соціальної роботи й соціальної педагогіки як самостійних дисциплін і різних сфер практичної діяльності; соціальна робота й соціально-педагогічна робота з людьми літнього віку співвідносяться й взаємодіють, насамперед, через спільний об'єкт, що створює певні труднощі в розмежуванні функцій і реалізації практичної діяльності. Оскільки об'єкт і предмет соціальної роботи значно ширші, а технології й методи набагато різноманітніші, соціальний педагог часто виконує функції соціального працівника на шкоду своїй головній й унікальній функції – освітньо-виховній роботі із соціального виховання й сприяння процесу соціалізації літньої людини в сім'ї, соціальній групі, мікросоціумі. На наш погляд, що необхідна активізація соціально-педагогічної діяльності в рамках соціальної роботи як відповідь на виклик поточної ситуації розвитку суспільства. Головна діюча особа – соціальний педагог – як найбільш інтегрований і всесторонньо підготовлений працівник соціальної сфери, що керується територіальним принципом організації соціально-педагогічної й соціальної роботи з людьми літнього віку.

Перспективою подальшого дослідження означеної проблеми може бути аналіз територіальної громади як фактора посттрудової соціалізації людей похилого віку.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Бочарова В. Г. Профессиональная социальная работа: личностно ориентированный подход/ В. Г. Бочарова – М. : 1999. – 184 с.

Капська А. Й. Соціальна робота : навч. посібник для вузів / А. Й. Капсь- ка. – КК. : Центр навчальної літератури, 2005. – 325 с.

Никитин В. А. Начала социальной педагогики : учеб. пособие. / В. А. Никитин. – 2-е изд. – М. : Моск. психолого-социальный ин-т Флинта, 1999. – 72 с.

Нойфельд И. Методы социальной работы / И. Нойфельд // Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт. – М. – Тула, 1993. – Т. 1. – 460 с.

Павленок П. Д. Теория, история и методика социальной работы : учеб. пособ. – 7-е изд., доп. / П. Д. Павленок. – М. : Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2007. – 476 с.

Паспорт специальности 13.00.05 – социальная педагогика [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.uazakon.com/document /fpart48/idx48983.htm. – загл.с экрана.

Рижанова А. О. Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті: дис. ... д-ра пед. наук : 13.00.05 / А. О. Рижанова; Харк. держ. акад. культури. – Х., 2004. – 447 с.

Фирсов М. В. Теория социальной работы / М. В. Фирсов, Е. Г. Студенова. – М. : Гуманит. изд. центр ВЛаДоС, 2000. – 432 с.

Надійшла до редколегії 18.12.2009 р.