УДК 316.772.4

Т. О. ДМИТРЕНКО

СУТНІСТЬ КОМУНІКАЦІЇ ЯК УНІВЕРСАЛЬНОЇ ФОРМИ СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ

Розглянуто сутність комунікації як універсальної форми соціальної взаємодії людей. Обґрунтовано, що основою ефективної комунікації є суб'єкт-субєктні відносини між ними.

Ключові слова: комунікація, комунікативна діяльність, спілкування.

Исследована сущность коммуникации как универсальной формы социального взаимодействия людей. Обосновано, что основу эффективной коммуникации составляют субъект- субъектные отношения между ними.

Ключевые слова: коммуникация, коммуникационная деятельность, общение.

A main point of communication as a universal form of social interaction of people is examined. It is substantiated that subject- subject relations between people form the basis of effective communication.

Key words: communication, communicative activity, intercourse.

В епоху глобалізації й інформатизації сучасного суспільства, що характеризується інтенсивним розвитком засобів комунікації і комунікаційних технологій, значно зростає роль комунікації як універсальної форми соціальної взаємодії людей. Інформаційне суспільство як «новий тип соціальної реальності» [6, с. 56], за А. С. Карміним, є результатом дії двох процесів: з одного боку, розвитку постіндустріального суспільства, для якого основним об'єктом людської діяльності стає інформація, а з іншого – процесу глобалізації, що зумовлює виникнення суспільства загальноплане- тарного масштабу. У сучасних умовах взаємозалежності країн здійснення міжкультурної комунікації необхідне для вирішення спільних політичних, економічних, екологічних проблем.

Вивченню різних аспектів комунікації як універсальної форми соціальної взаємодії присвячене дослідження вчених гуманітарних наук (Г. С. Ба- тищев, М. М. Бахтін, В. С. Біблер, О. О. Бодальов, М. Бубер, П. Грайс, Т. М. Дрідзе, М. С. Каган, В. Б. Кашкін, О. О. Леонтьєв, Б. Ф. Ломов, Ю. М. Лотман, В. А. Малахов, Б. Д. Паригін, Г. Г. Почепцов, О. В. Соколов, M. Hartig, J. Hennig, D. Krallmann, P. Watzlawick, D. Wunderlich та ін.). Визнаючи складність і комплексність цього поняття, М. С. Каган зазначає, що воно не може бути зведене «ані до соціально-психологічної її інтерпретації, ані до психологічних закономірностей «сприйняття людини людиною», а є широкою за змістом філософсько-антропологічною проблемою [4, с. 81]». Незважаючи на численні дослідження науковців стосовно процесу комунікації, питання щодо соціальної сутності процесу комунікації потребує подальшого вивчення.

Мета статті – на основі аналізу поняття комунікації визначити сутність процесу комунікації як соціальної взаємодії людей.

У філософії комунікація (лат. соттипїоаНо – повідомлення, передача) розглядається як «смисловий та ідеально-змістовний аспект соціальної взаємодії людей [11, с. 497]». Комунікативна діяльність складається з комунікативних дій, що «свідомо спрямовані на їх смислове сприйняття [11, с. 497]». Основною функцією будь-якої форми комунікації є досягнення соціальної спільності її учасників зі збереженням індивідуальності кожного з них. Структура комунікативного акту містить:

мінімум двох учасників комунікації, які наділені свідомістю, а також уміють використовувати норми певної семіотичної системи (передусім, мову);

ситуацію, в якій відбувається комунікація і яку вони намагаються зрозуміти й осмислити;

тексти, мовними засобами яких передається смисл ситуації;

мотиви і цілі, які спонукають суб'єктів здійснювати комунікацію;

безпосередній процес передачі та сприйняття текстових повідомлень у матеріальній формі [11, с. 497].

Зміст комунікації складають «тексти, дії з їх побудови і, навпаки, дії з реконструкції їх змісту та смислу, а також пов'язані з цим мислення і розуміння [10, с. 497]». За типом відносин між учасниками комунікації виокремлюють міжособистісну, публічну, масову; за типом семіотичних засобів, що використовуються в процесі її здійснення, – мовленнєву і невербальну.

Слід зазначити, що існують розбіжності в тлумаченні термінів «комунікація» і «спілкування». М. С. Каган, А. В. Петровський, В. Г. Крисько й інші науковці вважають, що їх необхідно розмежовувати. М. С. Каган, наприклад, визначає поняття «спілкування» як міжсуб'єктну взаємодію, під час якої діяльність суб'єкта спрямовано до іншої людини як до активної унікальної істоти, а не пасивного об'єкта своєї активності. Термін «комунікація», на його думку, означає суто інформаційний процес передачі повідомлень, під час якого суб'єкт впливає на іншу людину як на об'єкт її активності [4, с. 144-145]. В. А. Петровський підкреслює переважно інструментальний характер комунікації, а сутність спілкування вбачає у створенні спільного смислу, що потребує «досягнення взаємної ідеальної представле- ності взаємодіючих сторін [11, с. 10]».

В. Г. Крисько поняття «комунікація» розглядає як «зв'язок, під час якого здійснюється обмін інформацією між системами в живій і неживій природі» [8, с. 59], а поняття «спілкування» – як «складний багатоплановий процес установлення та розвитку контактів і зв'язків між людьми, що зумовлюються потребами спільної діяльності і передбачають обмін інформацією і вироблення єдиної стратегії взаємодії [8, с. 67]». Спільним у цих поняттях науковець вважає наявність стосунків між індивідами, які є активними суб'єктами, зацікавленими в налагодженні спільної діяльності; можливість взаємного впливу в процесі обміну інформацією; необхідність єдиної або подібної системи кодування та декодування; імовірність виникнення комунікативних бар'єрів і значення зворотного зв'язку в їх усуненні [8, с. 67]. З урахуванням того, що поняття «комунікація» віддзеркалює дію технічних систем, що сприймають та переробляють інформацію, то воно розглядається як ширше.

Для розуміння сутності комунікації важливою є думка Г. Я. Буша [3], згідно з якою це поняття передбачає не тільки міжособистісне безпосереднє спілкування людей, а й односторонню комунікацію людини із «сукупним суб'єктом» – соціальної групою і соціумом у цілому (наприклад, через засоби масової інформації, радіо, телебачення) та продуктами його діяльності (насамперед, через літературні тексти, мистецькі твори, інші