у сфері дозвілля доцільно інфраструктуру дозвілля умовно поділити на ті заклади, що пасивно чи активно супроводжують процес соціалізації. До перших належать театри, виставки, філармонії, музеї, цирки, галереї, бібліотеки тощо. Але зауважимо, що відвідування таких закладів потребує певної активності особистості, яка зумовлена необхідністю здійснити вибір відповідно до власних уподобань, докласти зусиль, щоб потрапити в заклад культури. Якісно більшої активності потребують заклади, де особистість виявляє свої творчі та соціальні нахили – студії, гуртки, будинки творчості, самодіяльні колективи, аматорські театри, об'єднання тощо. З урахуванням цього, актуальною проблемою соціальної педагогіки можна назвати таку: інтенсивне залучення людини до «пасивних» закладів, підвищення якості та доступності культурно-дозвіллєвої діяльності в «активних» закладах дозвіл- лєвої сфери.
Соціально-педагогічні проблеми дозвіллєвої діяльності стосовно особистості можна класифікувати, на нашу думку, за деякими ознаками. Наприклад, за віком особистості визначаємо три періоди. Перший – вік від дошкільного до 18-20 років. Саме в цей період індивід має адаптуватися до цінностей культури, засвоїти їх, створити ціннісне підґрунтя для подальшого розвитку. Другий – вік молодої та зрілої людини від 20 до 55 років. У цей період людина має засвоїти якнайбільше цінностей культури, долучитися до її новітніх здобутків, творчо самореалізовуватися, виявляти власний культурний потенціал. Третій вік від 55 років – це вік плідної трансляції вже засвоєних цінностей, вік творчості, гармонії соціального існування у сфері культури.
Але здебільшого кожна вікова група має специфічні проблеми, що стосуються соціальної педагогіки. Наприклад, у першому віці, коли необхідне інтенсивне залучення до культурних цінностей, перед особистістю постає проблема неможливості доступу до деяких закладів. Майже відсутні музеї для дітей молодшого віку, «дитячі» екскурсії до «дорослих» музеїв. Правила відвідування обмежують таку органічну дитячу цікавість («не бігати», «не торкатися», «не брати руками» тощо). Експозиції здебільшого односто- ронньо висвітлюють сфери буття: бракує музеїв та виставок, що презентували б не тільки сферу мистецтва, а й економічне, соціальне, політичне життя тощо. Часто спостерігається необізнаність батьків щодо необхідності залучення дітей до культурно-дозвіллєвої діяльності.
Однак проблеми дозвілля цієї вікової категорії вивчають у соціальній педагогіці досить ґрунтовно. Т. Алєксєєнко серед основних тенденцій соціалізації особистості учня називає збіднення дозвіллєвої сфери дітей і молоді. Вона зазначає, що «найпоширенішими є: для дошкільників – участь у сімейному дозвіллі, некерований перегляд програм ТБ; для молодших школярів – некерований перегляд програм ТБ, спілкування з ровесниками; для підлітків – спілкування в групах за інтересами, слухання популярної музики, беззмістовне гуртування і пошук пригод, комп'ютерні ігри; для старшокласників – комп'ютерні захоплення, спілкування зі значимими людьми, читання (більше – навчальної літератури), музика, вивчення іноземних мов, спорт» [1, с. 9].
Визнаючи розвивальну сутність організованого дозвілля в цьому віці, І. Бєлецька, Т. Гаміна зазначають, що «організоване дозвілля відкриває світ духовно значущого дозвілля вітчизняної культури, надає можливість відчувати себе значущою особистістю, реалізувати себе в шкільному та подальшому житті, долучати до творчості, зрозуміти соціальну значущість спілкування з однолітками, учнями, батьками» [2, 33].
У другому віці серед соціально-педагогічних проблем можна назвати брак вільного часу, проведення дозвілля одноманітно, без докладання творчих зусиль. Незважаючи на те, що культурно-дозвіллєві заклади зорієнтовані здебільшого саме на цю вікову категорію, необхідно створювати умови для залучення до новітніх досягнень у сфері культури, усвідомлення власної нереалізованості в дозвіллєвій сфері, зокрема і через процес соціального виховання в цьому віці.
Суттєві проблеми супроводжують соціальне життя людей третього віку – вони опиняються в ситуації, коли стає можливою маргіналізація та порушення соціальних зв'язків особистості. Сфера дозвілля також стає неоднозначною – маючи дійсно багато вільного часу, заповнити його складно через недоступність (просторову, матеріальну, статусну) багатьох дозвіллєвих установ. Функція закладів культури полягає в допомозі особистості третього віку не обмежитися суто біологічним існуванням після відходу від активного соціального життя, активізувати емоційно-чуттєву, інтелектуальну сферу людини.
Соціально-педагогічні проблеми у сфері дозвілля можна класифікувати не тільки за віком особистості, а й за якістю дозвіллєвої діяльності.
Якість дозвілля вдало презентована в педагогічній моделі А. Ф. Воловика та В. А. Воловика [3]. Автори класифікують дозвіллєву діяльність від пасивного споживацтва через творчість до екстеріоризації. На цих трьох рівнях існують проміжні сходинки, які відбивають рух дозвіллєвої діяльності на вищий рівень. Саме в цьому русі полягає, на думку дослідників, педагогічний потенціал дозвілля. Можемо додати, що вбачаємо в цій моделі суттєвий соціально-педагогічний аспект, оскільки на кожному рівні існує спільна просоціальна діяльність (творчість у групі, спорт, туризм), а на рівні екстеріоризації – організація дозвілля інших людей – така діяльність сягає високого рівня, коли людина стає суб'єктом дозвілля з високим рівнем відповідної культури.
Ще одна класифікаційна ознака – за кількістю дозвіллєвого часу. Відомо, що вчених хвилює соціальна нерівність різних соціально-демографічних груп у культурно-дозвіллєвій сфері: дітей, підлітків, людей похилого віку, жінок, осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями. Очевидно, що брак вільного часу певних категорій населення тільки підвищує його цінність для розвитку особистості.
Класифікувати дозвіллєву діяльність можна також за ознакою її соціальної спрямованості. Якщо взяти до уваги види дозвіллєвої діяльності, які вказуються фахівцями: спілкування; спортивно-оздоровча діяльність; ігри та відпочинок; розважальна діяльність; інтелектуально-пізнавальна діяльність; художня, технічна творчість; прикладна діяльність; суспільно- активна діяльність (у межах суспільних об'єднань, організацій, благодійної діяльності, взаємодопомоги) тощо [7], помітно, що серед них