УДК 378 (477)

В. О. МАШТАКОВА

СОЦІОКУЛЬТУРНІ УМОВИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ НА СЛОБОЖАНЩИНІ XIX - ПОЧАТКУ XX СТ.

Розглянуто соціокультурні умови розвитку соціального виховання на Слобожанщині (XIX – поч. ХХ ст.): педагогічні, політичні, економічні, духовні чинники, які сприяли розвиткові складових соціального виховання на Слобожанщині зазначеного періоду.

Ключові слова: історія соціального виховання, соціокультурні умови, державна складова соціального виховання, громадська складова соціального виховання.

Рассмотрены социокультурные условия развития социального воспитания на Слобожанщине (XIX – нач. XX вв.): педагогические, политические, экономические, моральные факторы, которые способствовали развитию составляющих социального воспитания на Слобожанщине данного периода.

Ключевые слова: история социального воспитания, социокультурные условия, государственная составляющая социального воспитания, общественная составляющая социального воспитания.

The author analyses social cultural reasons of development of social education in the history of Slobozhanshina in XIX-XX century.

Key words: the history of social education, social cultural reasons, state part of social education, society part of social education.

Розвиток сучасного українського суспільства в інформаційному просторі неможливий без становлення національної системи виховання. Для розбудови цієї системи на демократичних засадах важливо не втратити традиції, особливості соціального розвитку людини в кожному конкретному регіоні країни. Таким чином, актуалізується необхідність звернення до історії розвитку соціального виховання в XIX – на початку XX ст. на Слобожанщині (саме в цей період відбувався процес становлення системи соціального виховання на регіональному рівні), виокремлення соціокуль- турних умов, які у своїй сукупності зумовлювали розвиток соціального виховання в цьому регіоні.

Досліджували історію соціального виховання І. Звєрєва, Н. Осьмук, А. Рижанова, С. Харченко, Л. Штефан. Проте питання регіонального соціального виховання, передумови його розвитку в історичному аспекті залишилися поза увагою соціальних педагогів, тому визначення їх і стало метою цієї публікації.

Головними рушійними силами розвитку соціального виховання на Слобожанщині XIX – поч. XX ст. були економічні, політичні і культурні чинники, які визначили рівень добробуту регіональної еліти та рівень її соціальної активності й відповідальності. Традиції християнської благодійності, які складалися в Україні протягом IX-XIX ст., зокрема на Слобожанщині, також сприяли розвиткові соціальної активності соціальних суб'єктів: людини, родини, громадськості. Отже, особливості політичного, економічного, духовного та педагогічного розвитку регіону визначили соціокуль- турні умови генези соціального виховання на Слобожанщині XIX – поч. XX ст.. Розглянемо детальніше чинники, що забезпечили специфіку розвитку соціального виховання на Слобідській Україні XIX – поч. XX ст.

На початку XIX ст. Слобідська Україна (Слобожанщина) – це територія сучасних областей України: Харківської, східної частини Сумської, північної частини Донецької, північної частини Луганської, а також деяких регіонів Росії: південно-східної частини Воронезької, південно-західної частини Бєлгородської, південної частини Курської областей. Слобідсько- Українська губернія була створена в 1796 р., а в 1835 р. перейменована в Харківську, у такому складі існувала до 1917 р. [5]. Слобідську Україну стали активно заселятися з часу визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. проти польсько-шляхетського панування за створення власної держави. Заселення Слобожанщини відбувалося нерівномірно. Швидше і густіше – північ Сумського, Харківського, Охтирського й Острозького полків. Слобідські полки комплектувалися переважно з уродженців українських земель, а також представників інших національностей. Так, першими поселенцями с. Григорівка стали кріпаки, яких оселила графиня Гендрико- ва. Село Бурбулатове заснували втікачі з Полтавщини. Воно розташувалося на землях поміщика Адама, який охоче приймав селян, оскільки це була дешева робоча сила [15, с. 12]. Переселялися білоруси, молдовани, волохи, серби. У с. Крутець Острогозького полку оселилося 5 сімей латишів, а група німців заснувала с. Рибенсдорф. Сама назва Рибендорф – приклад поєднання двох культур: Рибенс від другої назви Острогозька – Рибне (від Рибного озера біля міста) та дорф (нім. Das Dorf – село, поселення) [7, с. 58]. Отже, з самого початку заселення Слобожанщини вона мала багатонаціональний склад населення, що, звісно, відображалося на подальшому соціально-культурному розвиткові. Спільність інтересів представників різних груп, їх консолідація свідчать про досить толерантний характер їх взаємин на Слобожанщині. Створена як прикордонний український істори- ко-географічний регіон, Слобідська Україна з початку свого існування була осередком зіткнення соціокультурних відмінностей і зазнала російських впливів. У цьому «порубіжному регіоні» на прикордонній землі двох держав: України та Російської імперії через велике етнічне перемішування важко було визначити домінуючу націю. Це переплетіння, взаємодія культурної співпраці, а іноді й боротьба між двома світами, різними укладами та способами життя створило з цього регіону України величний, насичений образ [7, с. 23].

Одна з умов розвитку соціального виховання – це політика уряду щодо вирішення соціальних питань. Виокремлюється історично провідна роль держави у вирішенні соціальних проблем, питань, що розглядалися як необхідні умови щодо зміцнення самої держави. Оскільки Слобідська Україна XIX – поч. XX ст. була складовою частиною Россійської імперії, то маємо можливість проаналізувати соціальну політику російського уряду, яка так чи інакше стимулювала чи обмежувала розвиток соціальної активності соціальних суб'єктів на Слобожанщині XIX – поч. XX ст.

Початок XIX ст. (епоха Олександра I) відзначається лібералізацією громадського життя (звичайно, це стосується вищих прошарків суспільства), що сприяло активізації благодійницької діяльності в країні [3]. З приходом до влади Миколи I (грудень 1825 р.), після повстання декабристів під тотальний контроль уряду потрапляє все громадське життя в країні, спостерігається зниження соціальної активності громадськості, зокрема у