2. З визнання специфіки соціальної реальності випливає самостійність соціології як науки, її незвідність ні до яких інших з наук, специфіка її методології і понятійного апарата. Звідси ж і методологічний принцип, відповідно до якого соціальні факти повинні пояснюватись іншими соціальними фактами.

3. Однак «соціологізм» Дюркгейма виходить за рамки цього методологічного принципу. Оскільки відповідно до його «соціального реалізму» суспільство виявляється домінуючою, вищою реальністю, оскільки відбувається соціологізація як пояснювальних, так і пояснюючих фактів. Соціологічний спосіб поясненні проголошується єдино вірним, що виключає інші способи чи включає їх у себе. Соціологія в результаті виступає не тільки як специфічна наука про соціальні факти, але і як свого роду наука наук, покликана обновити і соціологізувати усілякі галузі знання: філософію, гносеологію, логіку, етику, історію, економіку й ін.

Таким чином, визнання соціології специфічною наукою доповнюється в «соціологізмі» своєрідним соціологічним експансіонізмом ( позначається іноді як «соціологічний імперіалізм»). Соціологія мислилася Дюркгеймом не просто як самостійна соціальна наука в ряді інших, але і як «система, корпус соціальних наук». У результаті «соціологізм» з'являється не тільки як базова соціологічна концепція, але і як філософське навчання. Ті глобальні проблеми природи моралі, релігії, пізнання, категорій мислення, що прагнув дозволити у своїх дослідженнях Дюркгейм, нерідко виходили за рамки власне соціологічної проблематики, будучи філософськими в самій своїй постановці. Звідси його двоїсте відношення до філософії. З одного боку, Дюркгейм відзначав у якості одного з відмітних ознак соціологічного методу незалежність від усякої філософії; з іншого боку - він. по власному визнанню, завжди залишався філософом.

Вимога відокремити соціологію від філософії в Дюркгейма було значною мірою зв'язано з нею негативним відношенням до умоглядних спекуляцій у соціальній науці, що, з його погляду, тільки дискредитують її. Соціологія повинна будуватися на емпіричному і раціональному методичному фундаменті.

Такі основні принципи «соціологізму», за допомогою яких Дюркгейм обґрунтовував необхідність і можливість соціології як самостійної науки. Розробку цих принципів він здійснював у безупинній полеміці з найрізноманітнішими концепціями людини і суспільства: спиритуалистской філософією, утилітаристською етикою, індивідуалістською економікою, біологічним редукционизмом у соціальній науці. Але особливо важливе значення мав його антипсихологізм, що містив у собі одночасно критику психологічного напрямку в соціології і прагнення звільнити останню від впливу психології. Психологізм у той час був головним утіленням методологічного редукционизма й індивідуалізму; не дивно, що саме в ньому Дюркгейм бачив явну і сховану перешкоду на шляху становлення соціології як самостійної науки.

Необхідно уточнити, що критика психологізму здійснювалася Дюркгеймом власне кажучи з позицій соціальної психології, що зароджувалася тоді. «Коли ми говоримо просто "психология", - писав Дюркгейм, - ми маємо на увазі індивідуальну психологію, і коштувало б для ясності в обговореннях обмежити в такий спосіб зміст слова. Колективна психологія - це вся соціологія цілком: чому ж не користатися тільки останнім вираженням?». Трактування ж самих соціопсихичних сутностей, таких, як «колективна свідомість», «колективні представлення». «колективні почуття», «колективна увага» і т.д., у нього була суто «соціологітською»: останні розглядалися як надіндивидуальні сутності, і станам, що зводяться не до відповідного фактам, індивідуальної психіки. Цим «соціологіська» соціальна психологія Дюркгейма істотно відрізнялася від «психологіської» соціальної психології його постійного опонента Г. Тарда, що зводив соціально-психологічної закономірності до індивідуально-психологічного.

Під впливом труднощів методологічного характеру і критики з боку інших напрямків Дюркгейм згодом зм'якшив ригоризм своїх первісних «соціологіських» і антипсихологіських формулювань. Багато інтерпретаторів Дюркгейма характеризували еволюцію його ідей як рух убік усе більшого спіритуалізму, але це навряд чи правомірно, хоча б тому, що вже на самому початку своєї наукової діяльності він посилено підкреслював духовний характер усіх соціальних явищ (включаючи економічні). Взагалі еволюція його думки відбувалася в іншій площині, ніж рух від матеріалізму до спіритуалізму. Цей рух з'явився результатом зміни методологічної ситуації в соціальній науці і поступовому усвідомленні недостатності і неадекватності механістичного детермінізму в підході до проблем людського поводження.

Спочатку Дюркгейм підкреслював зовнішній і примусовий характер соціальних фактів. При поясненні соціальних явищ він часто апелював до демографічних і соціально-психологічних факторів (обсяг і щільність населення, структура і ступінь складності соціальних груп і т.п.), до «соціального середовища» і соціальним умовам» (не дуже ясно обумовленим). Згодом же він вага частіше звертається до понять «почуття боргу», «морального авторитету» суспільства й іншим психологічним і символічним посередникам між суспільством і індивідом.

Ця зміна понятійних пріоритетів виражає часткове усвідомлення Дюркгеймом того факту, що соціальні норми (і, ширше, соціальні фактори в цілому) впливають на індивідуальне поводження не безпосередньо, а через визначені механізми їхніх інтеріоризацій, що зовнішня детермінація здійснюється через ціннісні орієнтації індивідів, що дієвість соціальних регуляторів визначається не тільки їхньою примусовістю, але і бажаністю для індивідів. Звідси ріст інтересу Дюркгейма до власне ціннісної проблематики наприкінці життя.

Надалі в працях послідовників Дюркгейма антипсихологізм поступається місцем установці на активне співробітництво соціології і психології.

Отже, необхідність і можливість соціології як самостійної науки одержали метатеоретическое обґрунтування. Залишалося цим обґрунтуванням скористатися стосовно до визначених соціальних явищ, до предмета і методу нової науки.

Предмет соціології, згідно Дюркгейму, - соціальні факти, що, як уже відзначалося, характеризуються