6 липня 1999 р. Уповноважений звернулася з поданням до Голови Верховної Ради України з проханням розглянути це питання і внести відповідні доповнення до згаданого закону. Слід підкреслити, що при вирішенні цього питання більшість народних депутатів України поставилися до прав віруючих толерантно і виважено. 16 липня 1999 р. Верховною Радою було внесено зміни до Закону “Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів”, у якому враховано прохання віруючих. Як наслідок – вдалося зняти напруження в суспільстві з цього питання.

Уповноважений з прав людини вважає за необхідне привернути увагу до проблеми поширення серед населення України нетрадиційних та новітніх релігійних течій, передусім неохристиянських та історично не вкорінених в Україні релігійних утворень. На початок 2000 р. кількість громад їх прихильників збільшилася до 1083. Належать вони до 48 напрямів (26 з них мають лише від 1 до 5 осередків своїх вірних). 52 громади має Новоапостольська церква та 56 – Церква Ісуса Христа святих останніх днів (мормони). 75% усіх громад прихильників новітніх релігійних течій зосереджено у Південно-східному регіоні України. До новітніх релігій належить і 498 громад харизматів, з яких 329 підпорядковуються Церкві повного Євангелія. Мережа громад харизматів має сталу тенденцію до зростання – з 27 у 1992 р. до 498 на 1 січня 2000 р., що становить 2,2% релігійних громад України.

На думку Уповноваженого, інтенсивне поширення нетрадиційних культів зумовлене активністю зарубіжних місій, які надають їм значну фінансову підтримку, а також відчуженням значної маси населення від християнської традиції, розривом у соціальному досвіді й ціннісних орієнтаціях між поколіннями, слабкістю традиційних церков і нерозвиненістю їх місіонерських структур.

Представники нетрадиційних релігійних течій активно використовують ЗМІ, передусім електронні. За даними моніторингу, проведеного експертами Українського центру економічних і політичних досліджень (УЦЕПД), присутність постійних неохристиянських програм у телеефірі, зокрема Центрального регіону, на початок 1999 р. порівняно з минулим роком зросла приблизно на 50% і складає нині 15 годин на тиждень. Розпочало телемовлення Українське християнське радіо і телебачення (УХРТ), програми якого готуються місіонерським центром під керівництвом фінського проповідника Ханну Ханука; на державному каналі УТ-2 з’явилася програма місії “Еммануїл” – “Клуб 700”, УТ-1 продовжує транслювання програми “Клуб Суперкниги”, яку готує та ж місія; на 37-му каналі розпочала мовлення Міжнародна місія “Evrovision to Evropa“ під керівництвом проповідника з Великобританії Девіда Хасавея (“Сила віри”), на двох телеканалах ведуть мовлення Церква “Перемоги” (“Голос Перемоги”) та місія Кеннета Коупленда.

В діяльності нетрадиційних релігійних громад тривогу Уповноваженого з прав людини викликає негативний вплив деяких сект та деструктивних релігійних об’єднань на психіку своїх послідовників, змушуючи їх до самоізоляції, повного розриву з соціумом, з сім’єю. До таких небезпечних сект належать так звані “Велике біле братство”, “Богородичний центр” та інші утворення сумнівного характеру, які до цих пір продовжують свою діяльність. У зв’язку з цим Уповноважений вважає, що держава повинна забезпечити захист особистості від негативного психічного впливу подібних неорелігійних культів.

Ставлення громадян України до діяльності іноземних проповідників, які поширюють релігійні вчення за допомогою телебачення та радіомовлення, а також під час масових зібрань на стадіонах, у концертних залах, неоднозначне. Згідно з даними конкретно-соціологічного дослідження, проведеного у березні 1999 р. Інститутом соціальної та політичної психології АПН України, позитивно ставляться до такої діяльності 10,7% респондентів, вважаючи, що вона сприяє піднесенню духовності громадян України; 23,6% опитуваних засвідчили своє неоднозначне ставлення, зазначивши, що ця діяльність приносить певну користь, але має деякі негативні наслідки; цілком негативне ставлення виявили 39,6% респондентів, які зазначили, що діяльність іноземних проповідників руйнує духовність нашого народу, 11,4% опитуваних заявили про своє байдуже ставлення до означеної діяльності.

Держава не байдужа до процесів, що відбуваються в середовищі неорелігійних організацій, вона вживає заходів щодо унеможливлення появи, розвитку та реєстрації деструктивних культів. Одним із таких кроків для захисту громадян стало внесення доповнення до ст.24 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р., згідно з яким органами виконавчої влади провадиться певна регламентація діяльності представників зарубіжних релігійних центрів та організацій України. Згідно з цим доповненням дана категорія іноземців має право займатися проповідництвом релігійних віровчень лише в тих релігійних громадах, на запрошення яких вони прибули, за офіційним погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію статуту даної релігійної організації. На жаль, іноземні проповідники часто порушують це положення закону. Так, за даними Держкомрелігій України, протягом 1999 р. у 43 випадках проповідниками було порушено зазначену норму закону.

Підсумовуючи викладене, Уповноважений зазначає, що свобода совісті і релігійна свобода належать до основоположних загальнолюдських цінностей. Свобода релігій характеризує не лише повноцінне функціонування релігійних інституцій, а й правові, суспільно-політичні, економічні можливості та гарантії для вільного релігійного самовизначення особи.

Особливого значення питання захисту релігійних свобод набуває сьогодні в посткомуністичному суспільстві, яке перебуває в процесі глибокої трансформації економіки, політичної сфери та суспільних структур. Сприяння нормальному релігійному життю, змістом якого є реалізація прав громадян на свободу совісті і віросповідання, як ми бачимо на прикладі нашої держави, супроводжується виникненням проблем, які потребують як всебічного вивчення, так і відпрацювання ефективних механізмів їх розв’язання.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини вважає, що система взаємовідносин держави і церкви в суверенній Україні, безперечно, в своїх базових положеннях відповідає демократичним принципам, враховує основоположні міжнародні угоди з