інституцій у демократичних країнах світу.
3. Право громадян України на свободу свiтогляду та вiросповідання
Розглядаючи питання забезпечення права громадян України на свободу світогляду і віросповідання, Уповноважений з прав людини виходить з того, що в сучасному світі відбувається переосмислення і нове сприйняття базових людських цінностей, які є основою прав і свобод людини, її гідності та духовного суверенітету. До них належать і свобода думки, совісті та релігії. Свобода совісті перебуває в тісному взаємозв’язку з світоглядними основами буття людини і є природним невідчужуваним правом кожної людини на вільний, узгоджений з власною совістю вибір відповідних духовних цінностей і орієнтирів. Не випадково, що практична реалізація права на свободу світогляду та віросповідання в аспекті міжнародно-правових стандартів є важливим критерієм оцінки гуманістичної сутності держави, її демократичності.
Уповноважений з прав людини враховує також і те, що світова і європейська спільнота визнала за необхідне закріпити в міжнародних документах положення про свободу світогляду та віросповідання, передусім у Загальній декларації прав людини (ст.18), Конвенції про захист прав і основних свобод людини (ст.9), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст.18), а також у спеціальній Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на ґрунті релігії і переконань. Ці положення відображені в ст.35 Конституції України, де чітко визначено право кожного громадянина на свободу світогляду та віросповідання, що включає свободу кожного сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, здійснювати релігійну діяльність. Важливим є положення Конституції про те, що в Україні церква відокремлена від держави, а школа від церкви і що жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.
23 квітня 1991 р. в Україні було прийнято базовий закон, що регулює усі правовідносини, пов’язані зі свободою совісті і діяльністю релігійних організацій. Це Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації”, зміни і доповнення до якого вносилися законами 19 лютого і 23 квітня 1992 р., 5 травня і 23 грудня 1993 р., 22 грудня 1995 р., 17 грудня 1996 р., 17 грудня 1996 р. Важливим законом, що регулює правовідносини віруючих і держави, є також Закон України “Про альтернативну (невійськову) службу”, прийнятий 12 грудня 1991 р., із змінами і доповненнями прийнятий у новій редакції 18 лютого 1999 р.
За визнанням експертів розвинутих країн світу, українське законодавство з питань свободи совісті та релігії в цілому є демократичним і відповідає міжнародним стандартам. Останніми роками воно значною мірою сприяло своєрідному ренесансу релігійного життя в Україні, а отже, і практичній реалізації права її громадян на свободу світогляду та віросповідання. Про це свідчать дані соціологічних досліджень, зокрема опитування, проведеного Українським центром економічних і політичних досліджень (УЦЕПД) (табл. 5.2).
Таблиця 5.2. Самовизначення населення України щодо віри і релігії:
соціально-демографічні ознаки, % опитуваних *
Серед усіх опитуваних
Стать
Вік, років
Освіта
Чоло-віча
Жі-ноча
18-28
29-39
40-49
50 і більше
Неповна середня
Загальна
середня
Середня спеціальна
Вища
Віруючі
58
46
68
53
56
54
63
67
57
59
50
Вагаються між вірою і невір'ям
23
25
21
27
24
26
17
16
23
23
28
Невіруючі
12
17
8
12
12
12
12
12
13
9
13
Переконані атеїсти
3
5
2
2
2
3
5
2
2
5
5
Байдужі до віри
3
4
1
4
4
3
1
2
3
3
2
* Респондентів, які не визначилися з відповіддю, у таблиці не наведено, оскільки їх кількість є статистично незначною (За даними УЦЕПД).
З наведених даних видно, що трохи більше половини населення України визнають себе віруючими, а 23% – вагаються між вірою і невір’ям, що за певних умов можуть поповнити когорту віруючих.
Уповноважений з прав людини вважає, що в Україні виникла сприятлива атмосфера щодо активізації релігійного життя. Держава законодавчо закріпила і забезпечила можливості практичної реалізації свободи світогляду і віросповідання. За досить короткий проміжок часу після здобуття незалежності відбулося відновлення орієнтації мільйонів людей на ті світоглядні і морально-етичні цінності, які раніше відкидалися офіційною ідеологією. Україна стала поліконфесійною державою в повному розумінні цього слова. Є достатньо підстав стверджувати, що на сьогодні в Україні право громадян на свободу світогляду і віросповідання в основному забезпечено на достатньо високому рівні, певною мірою навіть краще, порівняно із забезпеченістю інших прав людини.
За даними Державного комітету України у справах релігій, за станом на 1 січня 2000 р. у нашій державі представлені 52 віросповідання, в межах яких діяли 23 543 релігійні організації (Згідно з Законом України “Про свободу совісті та релігійні організації” поняття “релігійні організації” охоплює “релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій”.), в тому числі 22 718 офіційно зареєстрованих релігійних громад, що представляють майже 90 конфесій, течій та напрямів. Це на 9699 громад більше, ніж у 1992 р. Найбільше громад Української православної церкви – 8490 (37,4%), Української православної церкви – Київський патріархат – 2491 (11,0%), Української греко-католицької церкви – 3240 (14,3%), Всеукраїнського союзу об’єднань євангельських християн-баптистів – 1944 (8,5%), Всеукраїнського союзу церков християн віри євангельської (п’ятидесятників) України – 1117 (4,9%).
Розподіл релігійних організацій за конфесійною ознакою свідчить, що перше місце в Україні посідає православ’я. До нього належать 12 396 організацій, або 52,7% їх загальної кількості. Православ’я в Україні не має зараз єдиного інституційного оформлення. Діють три численні церкви – Українська православна церква (УПЦ), Українська православна церква–Київський патріархат (УПЦ–КП), Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) – та вісім невеликих угруповань, які сповідують окремі версії православного віровчення.
Друге місце за кількістю релігійних організацій посідає Українська греко-католицька церква – 3356, або 14,3% загальної кількості організацій. Більш ніж чверть (26,5%) релігійних організацій належать до різних напрямів протестантизму.
За винятком неорелігійних утворень, сучасна структура інституційної релігійної мережі за конфесійною ознакою в цілому відтворює традиційні для України церковно-релігійні пропорції