Рис. 5.2. Структура мережі релігійних організацій за конфесійною ознакою

Стабільно розвиваються традиційні християнські церкви. З 1992 по 1999 рр. зареєстровано майже 5 тис. православних громад. Не применшуючи значення інших канонічних, історично вкорінених в Україні церков, можна сказати, що саме українська православна церква є матір’ю українського народу, колискою його менталітету, характеру, звичаїв, а Київ справедливо називають столицею незалежної України, матір’ю міст руських, бо саме звідси розпочалося поширення православ’я по всій Русі. В 1999 р. кількість релігійних громад усіх конфесій зросла на 1584 одиниць порівняно з 1998 р., причому 347 з них – не традиційних і новітніх для України церков.

Монастирі. Кількість монастирів зросла порівняно з 1985 р. майже у 28 разів, а чисельність ченців і черниць – лише у 8,4 раза. У середньому на один монастир припадає менш ніж 20 ченців і черниць. Такі темпи зростання можуть свідчити про те, що монастирське життя церков перебуває у стадії становлення.

Священнослужителі. За станом на 1 січня 2000 р. в діючих в Україні релігійних організаціях налічувався 21 281 священнослужитель (у т.ч. 650 іноземців). В цілому зростання чисельності священнослужителів відбувалося відповідно до розширення мережі релігійних організацій, насамперед громад (рис. 5.3.)

Рис. 5.3. Чисельність священнослужителів

Духовні навчальні заклади. Зростання кількості громад, недостатнє забезпечення їх священнослужителями, а також потреба в місіонерстві та євангелізації спонукають релігійні організації до активізації підготовки кадрів. Протягом 1993–1999 рр. кількість духовних навчальних закладів у країні зросла з 34 до 121. Чисельність слухачів духовних навчальних закладів різних конфесій збільшилася учетверо – з 3587 на початок у 1993 р. до 15 885 на 1 січня 2000 р. (рис. 5.4.)

Рис. 5.4. Кількість духовних навчальних закладів

Наведені вище дані яскраво свідчать про те, що кожна людина в Україні має реальну можливість сповідувати будь-яку релігію як традиційну для нашої країни, так і новітню. Віруючі мають можливість безперешкодного об’єднання в ту чи іншу релігійну громаду і займатися релігійною діяльністю. Можна очікувати, що в недалекій перспективі в Україні буде необхідна кількість церков і релігійних громад, що дасть змогу повністю задовольняти релігійні потреби наших громадян.

Уповноважений зазначає, що складніше вирішуються питання забезпечення релігійних громад необхідними культовими будівлями і приміщеннями. Так, за даними Державного комітету України у справах релігій, на 1 січня 2000 р. у розпорядженні релігійних громад було 16 637 культових будівель і приміщень, пристосованих під молитовні, з них – 8167 передані у їх власність, 4404 – у користування, в тому числі 3693 пам’ятки архітектури, 4066 приміщень пристосованих під молитовні. Релігійним громадам передано 10 тис. предметів культового вжитку. Крім того, релігійні громади орендують 3979 приміщень. До речі, до 1918 р. на території України було близько 12,5 тис. православних храмів, 3,5 тис. греко-католицьких, 1 тис. римсько-католицьких та 1 тис. молитовних будинків протестантів. Тобто кількість культових будівель і приміщень до 1918 р. перевищувала нинішню кількість подібних споруд майже на 2 тис. одиниць. Враховуючи те, що останніми роками інтенсивно ведеться будівництво культових споруд (у 1992–1999 рр. було збудовано 2597 культових споруд, 1836 – будувалося), то можна вважати, що ця проблема у найближчі роки може бути вирішена.

Проте Уповноважений з прав людини вважає, що реалізація права громадян на свободу світогляду і віросповідання на даний час певною мірою обмежується нестачею культових споруд.

Аналіз звернень до Уповноваженого з прав людини свідчить, що проблема нестачі приміщень для відправлення релігійної служби становить майже 60% звернень віруючих. Частково це питання відповідно до ст.17 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” вирішується передачею двом або більше релігійним громадам у почергове користування культової будівлі і майна. За станом на 1 січня 2000 р. почергово передавалось у користування всього 284 таких будівлі. На жаль, це у багатьох випадках спровокувало виникнення конфліктних ситуацій між релігійними громадами різних конфесій. Суперечки за право володіння або користування культовими спорудами і майном найбільш гострими є в Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській та Львівській областях. Із 200 населених пунктів, де наявне гостре міжконфесійне протистояння, більшість конфліктів припадає саме на Західний регіон.

Згідно з законодавством України вирішення майнових питань юридичних осіб не є компетенцією Уповноваженого з прав людини. Попри це, розуміючи, що за питаннями культових споруд та майна криються питання свободи сповідання релігії, Уповноважений неодноразово зверталася до Державного комітету України у справах релігій, до обласних і районних адміністрацій з проханням сприяти врегулюванню цього питання. Треба зазначити, що реакція державних органів на звернення Уповноваженого була позитивною, порушувані питання вирішувалися на місцях. Проте забезпечення культовими будівлями залишається однією з гострих проблем релігійного життя в Україні. Щоб розв'язати цю проблему, на порядку денному постає питання повернення релігійним організаціям всіх культових споруд і всього церковного майна, що потребує впровадження відповідного правового механізму. А це один з важливих і необхідних кроків для забезпечення прав віруючих, адже питання повернення майна релігійним організаціям розглядаються як матеріальна основа реалізації права особи на свободу віросповідання.

Відповідно до ст.17 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” Указом Президента України “Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна” від 4 березня 1992 р. та Розпорядженням Президента України від 22 червня 1994 р. визначено, що допускається не лише безоплатне користування, а й за певних умов – передача культових споруд та майна у власність релігійним організаціям. Ці надзвичайно важливі положення є свідченням того,