Зокрема, відбуваються регулярні зустрічі Президента України, вищих посадових осіб держави, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з членами Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій. Під час цих зустрічей розглянуто низку актуальних проблем державно-церковних взаємин, діяльності релігійних організацій, зокрема: повернення церкві колишніх культових споруд та церковного майна; забезпечення дієвого державного контролю щодо заборони передачі комерційним установам чи приватним особам об’єктів колишньої церковної власності; співпраці церкви із державною системою соціального захисту.

З метою відпрацювання механізму вирішення цих питань Президент України дав низку конкретних доручень міністерствам і відомствам для вжиття необхідних заходів на державному рівні щодо подолання негативних наслідків минулого у ставленні до релігій, церков.

Широкий позитивний резонанс у віруючих і релігійному середовищі мала Заява Президента України від 11 червня 1999 р. щодо морально-політичної реабілітації церкви та реального забезпечення свободи совісті і релігійних свобод своїх громадян. Україна на законодавчому рівні взяла на себе зобов’язання подолати негативні наслідки, які мали місце за часів тоталітаризму щодо релігій, церков та віруючих, і неухильно прагне до відновлення справедливості. На це спрямовано розроблений урядом пакет проектів законодавчих актів щодо вдосконалення правових засад діяльності релігійних організацій, поліпшення умов реалізації ними своєї суспільної та духовної місії, що, звичайно, сприятиме кращому задоволенню релігійних потреб населення України.

Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій справляє помітний вплив на стан релігійного життя в Україні, акумулює і узгоджує конфесійні ініціативи щодо подальшої гармонізації відносин церкви і держави, сприяє діяльності релігійних організацій у виконанні їх статутних завдань, зміцненню порозуміння і терпимості в стосунках релігійних організацій різних віросповідань, активізації участі релігійних організацій у духовному відродженні України, зміцненню гуманістичних засад суспільства, сприянню всебічному висвітленню релігійного життя в Україні засобами масової інформації. На думку Уповноваженого з прав людини, діяльність Ради може бути активізована і в напрямі захисту прав віруючих.

Постійно здійснюючи моніторингові спостереження стану реалізації прав громадян на свободу світогляду і віросповідання, Уповноважений з прав людини висловлює занепокоєння з приводу того, що з боку держави і громадськості не все зроблено для безумовного забезпечення цих прав. Ось деякі приклади.

До Уповноваженого з прав людини звернулись з листом Голова Сімферопольської релігійної мусульманської громади “Арафат” Хаджі Сервер-ефенді Джелялов і головний імам Сімферопольського регіону Хаджі Шевкет-ефенді Булатов, в якому пишуть (дається мовою оригіналу):

«К Вам обращается Симферопольская региональная мусульманская община «Арафат», объединяющая более 40 местных мусульманских общин г. Симферополя и Симферопольского района.

В своей повседневной жизни верующие-мусульмане постоянно сталкиваются с нарушением их прав органами власти.

Так, на протяжении 1999–2000 гг. прихожанки мусульманских общин, такие как Асановы Зера Усеиновна и Эммине Сабриевна, Комурджи Эмине Сейяровна, Гемеджи Анифе, Муслядинова Эльмаз Энверовна, проживающие в Симферопольском районе и г.Симферополе, и многие другие, неоднократно обращались в отделы паспортной, регистрационной и миграционной работы ГУ МВД Украины в Крыму по поводу обмена и получения паспортов граждан Украины. Так как они являются верующими-мусульманками, они сдали фотографии на паспорта в головном платке, поскольку это их естественный вид. Работники ОПР и МР отказываются принимать такие фотографии, ссылаясь на приказ министра внутренних дел от 1994 г., которым утверждены стандарты фотографий на паспорт гражданина Украины.

Хотим обратить Ваше внимание, что согласно канонам ислама ношение головного платка для женщины является актом поклонения Богу, то есть отправлением религиозного обряда. Ношение платка никоим образом не создает угрозу общественному порядку, здоровью и морали населения либо правам и свободам других людей. Требование снять головной платок для мусульманки является невозможным по религиозным мотивам и унижает ее честь и достоинство. А в ст.3 Конституции Украины говорится, что честь и достоинство человека являются наивысшей социальной ценностью».

Зрозуміло, що викладена в листі ситуація не проста. Але її потрібно розглядати і знаходити компромісне рішення, так, зокрема, як це було вирішено щодо ідентифікаційних номерів, заміни військової служби альтернативною. Уповноважений запропонувала МВС України свій варіант вирішення порушеного в листі гр. Джелялова і гр. Булатова питання.

Інший приклад: проблема ідентифікаційних номерів. Уповноваженим з прав людини протягом 1998–1999 рр. отримано чимало звернень від православних віруючих, а також – колективні звернення від Всеукраїнського православного братства Української православної церкви (близько 16 тис. підписів) з протестом проти введення ідентифікаційних номерів платників податків, які запроваджено згідно з Законом України “Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків”, прийнятим 22 грудня 1994 р., а також постановою Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо запровадження ідентифікаційних номерів фізичних осіб” від 16 січня 1997 р. Як зазначалося у зверненні віруючих до Уповноваженого, вони вбачають у цьому “здійснення апокаліптичного пророцтва про печать антихриста” і тому відмовлялися від одержання ідентифікаційних номерів.

У своїх зверненнях віруючі висловили Уповноваженому прохання сприяти розробці для них альтернативної системи обліку платників податків і внесення відповідних доповнень до закону, оскільки сам факт присвоєння індивідуального номера кожному, на їх думку, містить у собі небезпеку тотального, а не тільки фінансового, контролю за кожною особою. До того ж, на думку віруючих, державні податкові інспекції посилили тиск на віруючих, застосовуючи різноманітні форми прихованого примусу. В результаті склалася ситуація, коли особи, які відмовлялися від одержання ідентифікаційного номера, всупереч вимогам Конституції України позбавлялися