Почнемо з засновника соціології Огюста Конта.
Огюст Конт (1798 - 1858) – французький філософ та соціолог, один із засновників позитивізму у соціології. Конт вважав, що соціологія як наукова дисципліна повинна будуватися за аналогією з природничими науками та базуватися на позитивному (здобутому за допомогою наукових методів – спостереження, експерименту тощо) знань про суспільство. Згідно позитивному підходу, 1) соціальні явища такі ж самі, що і явища природи; 2) методи аналізу, які застосовуються у природничих науках, можуть бути використані і в соціології; 3) задача останньої полягає у розробці системи у вищій мірі узагальнених, емпірично обґрунтованих теоретичних положень, які повинні стати основою для прогнозування соціальних процесів.
Визнаючи суспільство частиною органічної природи, О.Конт доходить висновку щодо закономірностей суспільного розвитку. Суспільство, за його думкою, розвивається за тими ж законами, що й природа. Саме тому Конта вважають одним із засновників еволюційно-органістичної теорії.
У своєму розумінні закономірностей розвитку суспільства Конт виходив із сформульованого ним закону трьох стадій розвитку людського знання. За Контом, наше знання послідовно проходить такі стадії: 1) теологічне або фіктивне знання; 2) метафізичне або абстрактне знання; 3) наукове або позитивне знання.
За Контом, нова наука ?соціологія“ повинна бути позитивною наукою, тобто вона має розглядати всі соціальні явища як феномени, що розвиваються за тими же незмінними законами, що й природні явища. Розробляючи класифікацію наук, Конт визначив соціологію як науку, що узагальнює знання про світ, здобуті іншими науками. Тому саме соціологією він завершує свою піраміду наук, підкреслюючи її значення у відкритті універсальних законів розвитку функціонування суспільства.
Методами соціологічного аналізу Конт назвав такі, як спостереження, експеримент, порівняння та історичний метод. За допомогою цих методів соціологи повинні досліджувати суспільство, яке, згідно Конту, є вищою реальністю (на відміну від індивіда, який, вважав французький вчений, є абстракцією). Під суспільством Конт розумів усе людство або якусь його частину, пов’язану консенсусом (взаємною згодою).
Соціологічне вчення Конта складається із двох частин – соціальної статики, яка описує закони існування суспільства, та соціальної динаміки, яка закони та схеми суспільної трансформації. Надаючи великого значення соціології, Конт підкреслював її перетворюючу роль у суспільстві та вважав такою ж важливою, як і роль релігії. На його думку, соціологія повинна призвести до революції в умах людей, що й сприятиме прогресивному розвитку суспільства.
Головні праці Огюста Конта: „Курс позитивної філософії“ (у 6-ти т.т) (1830-1842), „Система позитивної політики“ (у 4-х т.т.) (1851-1854)
Метою даного дослідження є вивчення поняття «аномія», а конкретним завданням — розгляд останнього у трактуванні його автора, відомого французького соціолога Еміля Дюркгейма (1858 р. — 1917 p.). Реалізація цього завдання дозволить з'ясувати ті аспекти поняття, які привертають інтерес з боку філософії і соціології права.
Аналізуючи різні форми відхилення від нормального життя сучасного йому буржуазного суспільства, Дюркгейм запровадив поняття «аномія», під якою розумів такий стан суспільства, за якого для його членів утрачається значимість соціальних норм і розпоряджень, результатом чого є зростання частоти проявів тих форм поведінки, які відхиляються від норми і мають саморуйнівний характер — аж до самогубства [2]. За даного стану відсутня чітка нормативна регуляція індивідуальної поведінки, створюється своєрідний ціннісний вакуум, коли старі норми і цінності вже не працюють, а нові ще не утвердилися.
Для нормальної життєдіяльності людини потрібні регуляція і регламентація як її соціальної ролі, так і особистісних властивостей. Коли контроль над людиною послабляється, виникає аномія, здатна призвести до розпаду особистості. В анемічних ситуаціях суспільство і людина дезінтегруються, виникає конфлікт, спроможний викликати негативні наслідки як для суспільства, так і для окремої людини. Дюркгейм розглядав аномію як постійний і нормальний стан капіталістичного суспільства. Оскільки останнє заохочує однакові для всіх цілі і цінності індивідуального успіху, то більшість людей, позбавлених багатства, влади, високого престижу, неминуче вступають у конфлікт із соціальними нормами або розцінюють своє життя як таке, що не склалося.
Згідно з ідеями Дюркгейма, сучасна аномія — це результат ненормальних форм поділу праці у капіталістичному суспільстві, про що свідчать часті промислові, торговельні і фінансові кризи, а також антагонізм між працею і капіталом. Інакше кажучи, він використовував поняття аномії, щоб описати стан тієї чи іншої форми скасування державного контролю, результатом чого є припинення функціонування нормативних правил поведінки людей, правил їхньої взаємодії один з одним. У такій ситуації люди не знають, чого їм очікувати один від одного і починають поводитися ненормативно. Дюркгейм виділяє дві концепції аномії, відповідно до двох головних моделей соціально-історичного розвитку суспільства. У архаїчних суспільствах, які він називав механічними, маємо справу з не-спеціалізованими видами трудової діяльності, тоді як у розвинутих, названих органічними, рівень поділу і спеціалізації праці досить високий. У архаїчних суспільствах люди поводяться і думають більш-менш однотипно через спільну орієнтацію на однакові життєві цілі. Коли ж суспільство стає складним (органічним, а не механічним), ускладнюється і робота. Внаслідок чого життєві цілі у різних соціальних груп стають неоднаковими, різними стають і правила соціальної життєдіяльності. У подібному суспільстві люди більше не зв'язані один з одним, їхні соціальні зобов'язання знеособлюються, перетворюються на анонімні. Таким чином, аномія — це ламання соціальних норм. Люди перестають знаходити собі місце у суспільстві, оскільки перестають діяти правила, які забезпечують виконання конкретних соціальних ролей. Це призводить до невдоволеності життям, відхилень у поведінці, до конфліктів. У книзі «Самогубство» аномія розглядається Дю-ркгеймом як важка моральна криза, коли
