на грунті суспільних потрясінь порушується система правової і моральної регуляції індивідуальної поведінки, що призводить до втрати: особистої рівноваги, почуття належності до певної соціальної групи, почуття дисципліни і суспільної солідарності. Крайнім проявом цього стану особистості є акт самогубства. Анемічні самогубства зустрічаються тоді, коли у суспільстві відбуваються великі зміни на зразок економічних криз, під час яких людина позбавляється здатності пристосовуватися до нових життєвих умов і внаслідок цього втрачає зв'язок із суспільством. Стан суспільної аномії, тобто відсутності чітких правил і норм поведінки, ламання системи цінностей, породжує у людей почуття нестійкості, беззахисності, дезорієнтованості, штовхає їх на самогубство. Однак, як підкреслює Дюркгейм, не всі суспільні кризи призводять до збільшення числа самогубств. Так, перебуваючи у стані війни, народ знаходить загальні цілі і завдання, які поєднують суспільство, сприяють його солідаризації. Якщо егоїстичне самогубство переважно поширене серед інтелігенції, то анемічне спостерігається, головним чином, у сфері торгівлі і промисловості в умовах економічної кризи [3].
Аномія має не тільки соціальну, а й фізіологічну основу. Відповідно до цього
Дюркгейм виділяє два види людських потреб, що залежать від різних систем регуляції, — фізичної і суспільної. Фізична регулюється органічною природою людини, межі якої досить чіткі і зрозумілі. Інша справа із суспільними потребами, рамки яких дуже важко визначити, хоча цілі не викликають особливих питань. До цих життєвих цілей належать: багатство, розкіш, влада. Що стосується даних цілей, то тільки мораль може примусити людину до самоконтролю при їх досягненні. Вона дозволяє привести у відповідність потреби людини і їх можливе задоволення
У разі раптового порушення соціальної рівноваги нормальна моральна регуляція порушується, нормальні потреби перестають задовольнятися. Людина втягується у боротьбу за матеріальні і духовні блага. Прірва між очікуванням і реальністю стрімко збільшується, стаючи джерелом нещастя і непередбачуваних трагедій [4]. Разом з тим аномія, породжуючи систематичні відхилення від соціальних норм, є підґрунтям прискорення таких змін у суспільстві, які у перспективі можуть дозволити звести нині існуючі види аномії до певного мінімуму. Дюркгейм вважав, що умови соціального здоров'я і соціальних хвороб не повинні визначатися абстрактно й абсолютно, тому що будь-який соціологічне значимий факт може бути віднесений до патології тільки стосовно цього, конкретного суспільства. Так, скажімо, те, що є нормальним для дикуна, не завжди є нормальним для цивілізованої людини і, навпаки [5, 106].
Сучасні західні дослідники воліють мати справу не стільки з аномією у її соціологічному значенні, скільки з такою у соціально-психологічному розумінні. В останньому разі аномія розглядається, у першу чергу, як наслідок внутрішніх властивостей і якостей особистості і лише потім у контексті соціальних умов. У соціології злочинності вивчаються, з одного боку, такі суперечливі елементи свідомості аномічної особистості, як: почуття безпорадності, порожнечі, безвідповідальність і відсутність моральних цілей, а, з іншого — досліджується авторитаризм, этноцентризм і політичний екстремізм, включаючи тероризм. Американські вчені А. Коен, Р. Клоуард і Л. Олин, розглядаючи процеси, за допомогою яких індивідууми у певних соціальних групах сприймають зразки девіантної поведінки, об'єднали мертоновську теорію відхилення з концепцією девіації як передачі культурних норм.
II. «Соціологізм» як філософське обгрунтування соціології
Основополагаючі принципи соціології Дюркгейма часто позначають як «соціологізм». Цей термін, безперечно, огрублює та спрощує представлення про дюркгеймівську теорію. Тим не менш, він може служити корисним орієнтиром, що вказує на деякі важливі особливості соціологічних світобачень французького вченого.
Для розуміння дюркгеймівського «соціологізма» необхідно виділити та розпізнати в ньому два аспекти: онтологічний і методологічний.
«Онтологічний бік социологізма», тобто концепція соціальної реальності, виражена в наступних базових положеннях.
1. Соціальна реальність включена в універсальний природній порядок; вона настільки ж стійка, обгрунтована та «реальна, як й інші види реальності, а тому, подібно останнім, вона підпорядкована дії означених законів.
2. Суспільство – це реальність особливого роду, що не зводиться до інших її видів.
Мова йде перш за усіх про всесвітнє підкреслення автономії соціальної реальності по відношенню до індивідуальної, тобто біопсихічної реальності, втілену в індивідах. «...Суспільсво - не проста сума індивидів, але система, утворена їх ассоциацією та представляє собою реальність, яка наділена своїми особливими властивостями. Звичайно, колективне життя припускає існування індивідуальної свідомості, але цієї необхідної умови недостатньо. Потрібно ще, щоб ця загальна свідомість була асоційована, скомбінована, причому скомбінована певним чином», - пише Дюркгейм. Ідея дихотомії індивіда і суспільства червоною ниткою проходить через усю наукову творчість французького соціолога. У різних його дослідженнях ця дихотомія виступає у формі понятійних пар, так чи інакше втілюють протилежність цих реальностей. «Індивідуальні факти -соціальні факти», «індивідуальні представлення - колективні представлення», «індивідуальна свідомість - колективна свідомість»- такі деякі з основних дихотомій соціології Дюркгейма.
Зазначені дихотомії, у свою чергу, безпосередньо зв'язані з загальною концепцією людини в Дюркгейма. Як уже відзначалося, у всякій загальній теорії суспільства присутня загальна теорія людини, усяка загальна соціологія чи так чи інакше базується на якійсь філософській антропології. Соціологія Дюркгейма не складала в цьому змісті виключення. Для людини існує двоїста реальність, у якій співіснують, взаємодіють і борють дві сутності: соціальна й індивідуальна .
3. Онтологічний бік «соціології» зводиться до визнання обґрунтованості й автономії соціальної реальності. Затверджується примат соціальної реальності стосовно індивідуального і її виняткове значення і детермінації людської свідомості і поводження; значення ж індивідуальної реальності визнається вторинним.
У зазначених вище дихотомічних парах ті сторони, що втілюють іншу реальність, безроздільно панують: «колективні представлення» - над індивідуальними, «колективна свідомість» - над індивідуальним, «священне» - над «світським» і т.п. Соціальні факти, по Дюркгейму,