Суспільство може перебувати в стійкому стані у двох випадках:—

якщо воно здатне утримувати соціальні відносини і культуру у відносно незмінному стані;—

якщо воно має здатність у процесі інтенсивного відтворення так змінювати і вдосконалювати життєво важливі параметри, що вони підвищують організованість, ефективність відтворювання, здатність протидіяти ентропійним процесам.

Прототип першого виду — традиційне суспільство, де панує статичне відтворення, основане на певному постійному моральному ідеалі. В основі другого варіанта лежить ліберально-демократичне суспільство, де найвищою цінністю є неухильний розвиток, підвищення ефективності відтворення та прогрес.

Між цими моделями — безліч станів проміжного характеру, які таять різного роду протиріччя (наприклад, між збільшуваним прагненням до споживання та відставанням у відповідному виробництві, руйнуванням старих параметрів та неспроможністю створювати нові і т. ін.) і можливість розколу суспільства. Проте перехід від першого типу залежності до другого є неодмінною умовою розвитку.

Аналіз найважливіших показників суспільства дозволяє зробити висновок, що воно зазнає коливальних рухів. У багатьох випадках можна говорити про циклічну динаміку суспільства, яка склалась історично на основі природних циклів (зміна часу доби, фази місяця, пори року і т. ін.).

Ускладнення розвитку суспільства, нові масштаби приводять до того, що в ньому розгортаються всеохопні цикли вже на власному базисі, — до того ж не тільки економічні, політичні, але й цикли культурні.

Значення циклів полягає в тому, що на них суспільство немовби промацує крайні варіанти можливостей свого існування, випробовуючи на міцність найважливіші параметри власної відтворювальної діяльності. Дякуючи їм воно звільняється від безперспективних нововведень та елементів, а також від застарілих структур. Складність розуміння циклів полягає в тому, що вони виникають як органічні, які виростають із самої основи соціокультурного розвитку суспільства, однак у певний момент можуть набути неорганічного, навіть патологічного характеру.

Незмінні цикли здатні почати руйнувати суспільство, в якому з'явились нові життєво важливі параметри, джерела прогресивних форм розвитку. Це відбувається тоді, коли суспільство з тих чи інших причин не в змозі привести історично складені цикли у відповідність з іншими змінами, чи навпаки. Небезпеки можна уникнути лише в тому разі, якщо творчі можливості суспільства набудуть здатності долати історичну інерцію. В різних культурах по-різному, але, однак, завжди визріває здатність перетворювати ці цикли на предмет пізнання.

На думку більшості вчених, у даний час відбувається глобальна зміна соціальних порядків, типів культур, або суперсистем (визначення П. Сорокіна), сенс якої, насамперед, у переоцінці цінностей, у заміні провідної цінності нинішнього часу цінністю грядущого. За такої тенденції шляхи суспільного розвитку передбачають їх багатоваріантність, яка базується на багатовимірності сучасного світу. Відтак з'являються нові підходи до розуміння соціальної реальності та можливих перспектив.

Можна вирізнити три моделі соціальної реальності: статичну, динамічну та соціально-технологічну.

Статична модель — це бачення соціальних явищ як нерухомих, завжди рівних самим собі, які не мають здатності до самозміни. Суспільне життя сприймається тут як механічна сукупність явищ, які підлягають довільному комбінуванню відповідно до мети та ідеалів суб'єкта (держави, групи, особистості). Водночас нема об'єктивних обмежень на можливі комбінації, а наявні (суб'єктивні) зумовлені намірами суб'єкта та його ресурсами.

Динамічна модель пов'язана з баченням соціальних явищ як таких, що змінюються, так і взаємопов'язаних. Це прояв загальнішого погляду на світ, який передається не стільки в твердженнях «усе тече, все змінюється», скільки в розрізненні соціальних процесів, їхніх джерел і форм, результатів і наслідків. Будь-яка спрямована дія сприймається тут не сама по собі, а як елемент або ланка в ланцюгу внутрішніх і зовнішніх імпульсів соціального процесу. Вона оцінюється з погляду не декларованого, а ймовірного і досягнутого результату.

Ця модель може бути пов'язана з різними ціннісними орієнтаціями і поведінковими стратегіями людини. Відкриваючи безперервну мінливість соціального середовища, одна знаходить надію на досягнення поставлених цілей, друга починає турбуватися, а третя вдається в тугу. У різних людей вигляд прірви здатен викликати думки і про втечу, і про необхідність спорудження мосту.

Бачити і знати — ще не означає вміти.

Соціально-технологічна модель — це бачення соціальних процесів з погляду можливих напрямів, форм і способів їх оптимізації, оцінки передбачуваних результатів і наслідків, прийняття рішень і мінімалізації ймовірних помилок.

Вона продовжує і доповнює динамічну модель, яка завдяки цьому набуває конструктивної спрямованості.

Огляд моделей соціальної реальності наводить на думку про соціально-технологічну культуру як окремої особистості, так і суспільства в цілому. Нам потрібно навчитися грамотно, цивілізовано жити, будувати відповідним чином свої стосунки з іншими людьми, навколишнім світом. Соціально-технологічна культура включає в себе, передусім, вміння аналізувати соціальні системи, знати їхні структуру, логіку і потенціал розвитку.