РЕФЕРАТ
на тему:
Соціальна дискримінація жінок
ПЛАН
1. Поняття соціальної дискримінації жінок
2. Основні напрямки соціальної дискримінації жінок в Україні
3. Шляхи розв’язання проблем з соціальної дискримінації жінок
4. Список використаної літератури
1. Поняття соціальної дискримінації жінок
Соціальна дискримінація жінок (від латинського слова - discriminatio - розходження) означає обмеження або позбавлення прав по ознаці статі (або гендерній ознаці) у всіх сферах життя суспільства: трудовій, соціально-економічній, політичній, духовній, сімейно-побутовій.
Соціальна дискримінація веде до зниження соціального статусу жінки і є однієї з форм насильства над її особистістю, і, отже, погрозою для її безпеки. Уже тоді вчені і політики прикривали нерівноправне положення жінки в суспільстві, її гноблення й експлуатацію суперечками про тім, чи є жінка людиною чи має вона душу. Погляд на жінку, як на неповноцінну істоту знайшов своє відображення у філософських працях древнього світу. Почуття примітивно-грубої чоловічої переваги над жінкою Сократ виразив наступними словами: "три речі можна вважати щастям: що ти не дика тварина, що ти грек, а не варвар, і що ти чоловік, а не жінка".
З часів Сократа пройшло майже два з половиною тисячоріччя. Але й у наші дні багато державних і суспільних діячів, вчені й у їх числі соціологи виступають проти самого поняття "соціальна дискримінація жінки". Його підмінюють закликами до боротьби за їх рівноправність з чоловіками. Але це не те саме. Необхідною прелюдією до рівноправності статі є подолання усіх форм обмеження прав і інтересів жінок, особливо в сфері праці. Сам термін "соціальна дискримінація жінок" загальновизнана.
2. Основні напрямки соціальної дискримінації жінок в Україні
На даний час дискримінація жінок, які складають 53% населення України, має місце в економічній, політичній, культурній сферах та особливо у повсякденному житті.
Існуючі статті Конституції, законодавчі акти, чисельні нормативни документи, нажаль, носять виключно декларативний характер і не підкріплені механізмами реалізації, фінансовими та організаційними ресурсами держави і органів місцевого самоврядування.
Сьогодні кожна п”ята жінка є жертвою домашнього насильства і не забезпечена належною правовою допомогою з боку держави. Рівень заробітної плати жінки складає дві третини від зарплати чоловіків, що обіймають аналогічні посади. А це пряме порушення конституційних прав.
Сьогогдні держава принижує роль жінки-матері, головна місія якої - народити і виховати здорових дітей. Кожен другий шлюб в Україні розпадається, як наслідок - близько 1 млн. безпритульних, кинутих на призволяще дітей.
Жахлива статистика свідчить про те, що багато українських жінок страждають від побоїв у сім’ї. Та найгіршим є те, що більшість з постраждалих від жорстокості чоловіка справді вірять у свою провину, виправдовуючи чоловіків. Ті з жінок, які хотіли б змінити щось у власній сім’ї, не знають як це зробити та до кого звернутися за допомогою.
Це призводить до морального скалічення дітей, які зростають у такій сім’ї: і син, і донька звикають до такого становища та вважають поведінку батьків прикладом того, як треба поводитися у сім’ї.
За рівнем представленості жінок у парламенті Україна серед інших країн світу посідає 152 місце. Її випереджають не тільки найрозвинутіші світові країни, а й сусідні Білорусь, Угорщина, Польща, Словаччина, Румунія, Росія, Туркменістан, а також Мозамбік, В’єтнам, Уганда, Намібія, Антигуа і Барбуда, Нікарагуа, Гамбія, Гана, Джібуті тощо. А очолює список Швеція, у якій нині водять квоти для захисту чоловіків-парламентаріїв. Цікаво, що за нею йде Руанда. Як виявляється, більшість чоловіків у цій державі зайнята багаторічною громадянською війною, тому влада зосереджена у жіночих руках.
Сьогодні Захід відстоює паритетне – 50 на 50 – представництво в органах влади.
При цьому соціологи і суспільствознавці дійшли висновку, що наявність 30% жінок в управлінні будь-якого суспільства призводить до якісних змін щодо прийнятих рішень. Тобто, 30% – це та «критична маса», що дозволяє не просто задекларувати, а реально відчути присутність жінок у політиці, істотно впливати на її формування. А виявляється це насамперед у тому, що жінки-політики вважають пріоритетними такі проблеми, як безпека в суспільстві, боротьба з корупцією, криміналом, соціальне забезпечення, розвиток мережі дошкільних установ, освіти, охорони здоров’я, зайнятість і просування жінок по службі.
Було б доцільно в Україні вимагати введення квот – не менше як 30% жінок серед кандидатів у партійних списках, через один номер за порядком, а не наприкінці списку. При цьому треба чітко розуміти, що квоти це «спеціальний позитивний захід» і застосовують їх тимчасово для подолання дисбалансу: по досягненні бажаного ефекту квоти повинні бути скасовані.
Не варто забувати, що кількісний показник представництва жінок у вищих ешелонах влади є знаковим при аналізі соціального, політичного, ідеологічного, релігійного і культурного життя країни. Він, зокрема, характеризує виборчу систему, виборчу культуру. Власне, справжня демократія можлива тільки за рівноправної участі чоловіків і жінок у суспільних процесах. Якщо ж у суспільстві визріє розуміння необхідності підтримати жінок-політичних лідерів, то демократизація нашого життя стане більш динамічною та результативною.
Натомість в дійсності – все навпаки. Україна, відповідно до договору «План дій: Україна – ЄС», зобов’язалася провести у Верховну Раду України 15% жінок, але тепер, коли відомі списки партій і блоків, можна стверджувати, що цієї вимоги дотримано не буде. Не допомогло і те, що наприкінці минулого року українські законодавці прийняли Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», у якому вперше визначено поняття ґендерної рівності в Україні. Власне, головна мета цього Закону – забезпечити рівність прав і можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності