Офіційні посадові особи, зазвичай, заперечують те, що дискримінація жінок на ринку праці є проблемою для України. Насправді дискримінація за статевою ознакою характерна як для державного, так і приватного секторів економіки. Зокрема, про це свідчить статистика: у Львівській області з 60 тисяч безробітних майже 36 тисяч – жінки (59,4%). І це зовсім не означає, що немає робочих місць, або інше – жінки не хочуть працювати. Навпаки, сучасні українки прагнуть себе реалізувати у суспільстві. Однак ще до співбесіди з потенційним роботодавцем, вони вже зазнають дискримінації, що випливає зі змісту оголошень у ЗМІ. Йдеться про безліч оголошень в газетах про прийом на роботу, які містять вимоги щодо віку, статі, і навіть зовнішнього вигляду бажаного працівника. Особливо часто застосовується відсів за статевою ознакою, коли йдеться про високооплачувані та престижні посади.

За визначенням Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (ратифікована Україною 12 березня 1981 року), «дискримінація щодо жінок» означає будь-які відмінності, виключення чи обмеження за ознакою статі, спрямовані на ослаблення чи зведення нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їх сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській або будь-якій іншій галузі.

Стаття 24 Конституції України та стаття 2 ч.1 Кодексу законів про працю гарантують свободу від всіх форм дискримінації, в тому числі і за ознакою статі. Крім того, Україною ратифіковані міжнародні угоди, які стосуються заборони та викорінення дискримінації у різних сферах суспільного життя.

Однак ситуація на практиці є іншою. Роботодавці як в приватному, так і в державному секторах регулярно підкреслюють бажану стать працівника в оголошеннях про вакансії та вимагають під час співбесід інформацію про сімейні обставини, яку згодом використовують для відмови у роботі. Вимоги щодо віку та зовнішності теж можуть стати перепоною, навіть якщо жінки повністю відповідають посаді з професійної погляду.

Бажання винаймати чоловіків роботодавці, зазвичай, виправдовують традиційними стереотипами стосовно фізичних та інтелектуальних можливостей жінок та їх сімейних обов’язків. В результаті жінки все більше витісняються в низькооплачувані сфери послуг та державний сектор або шукають роботу, в тому числі і за сумісництвом, в нерегульованому тіньовому секторі. Багато жінок їдуть за кордон в пошуках кращих економічних можливостей. Такий вибір наражає їх на небезпеку бути втягненими в комерційну секс-індустрію або в інші форми примусової праці.

Серед інших поширених форм дискримінації, з якими жінки стикаються вже на робочому місці, є відмова у наданні відпусток у зв’язку з вагітністю і пологами, чи для догляду за дітьми, виплата гарантованих державою коштів, обмеження можливостей професійного зростання, сексуальні домагання. Водночас роботи, які виконують жінки, все більше зосереджуються на найневигiднiшiй ділянці ринку працi. Більшість низькооплачуваних робітників – це жінки. До того ж жiнкам похилого вiку пiсля втрати роботи дуже важко знову повернутися на ринок працi.

Чоловіки й жінки не мають рівного становища не тільки на роботі, а й вдома, де вони працюють набагато більше за чоловіків: прибирають, перуть, готують їжу, виховують дітей. Саме жінки вистоюють у чергах, носять повні сумки, годинами чистять, нарізають, перемішують, миють. Натомість чоловік удома щонайбільше час від часу ремонтує кран або пересуває тяжкі меблі.

Психологи порахували, що наша жінка працює на 60 відсотків більше за чоловіка, бо хатня робота й діти також на ній. І це, зважте, на тлі "безробіття з жіночим обличчям": за статистикою, понад 70 відсотків непрацюючих — жінки, а 16 відсотків жінок працюють у шкідливих для здоров'я умовах.

Скільки українок прибирають закордоном чужі оселі і доглядають чужих дітей — важко сказати, бо офіційна й неофіційна статистики різняться у десятки разів Припускають, що наших заробітчанок у Європі близько 5 мільйонів.

3. Шляхи розв’язання проблем з соціальної дискримінації жінок

Для поліпшення становища жінок та впровадження гендерної рівності уряд України та Верховна Рада розробили Національний план дій, вживаються заходи для приведення законодавства у відповідність до ратифікованих Україною міжнародних нормативно-правових актів. Зокрема, проект Трудового кодексу України, який вже пройшов два читання у ВРУ, містить положення щодо недопущення дискримінації та можливостей захисту від дискримінації, гарантій для працівників із сімейними обов’язками та інші. У січні 2005 року перше читання у Верховній Раді України пройшов законопроект «Про забезпечення рівних прав жінок і чоловіків та рівних можливостей їх реалізації». Законопроект містить положення про визначення дискримінації та гендерної рівності, заборони дискримінації за ознакою статі, дискримінаційної поведінки працедавця та інші. Однак, як відомо, мало запровадити правильні норми. Треба домогтися, щоб вони стали складовою правової культури, нормою суспільної поведінки, а до цього нам ще, схоже, далекувато.

Проблема гендерної дискримінації у суспільстві закладається ще з дитинства. Ми самі штовхаємо дітей до того, щоб вони відчували: де сильна половина людства, а де – слабша. Гендерну політику потрібно починати з садочків. Саме тоді дитина,