в підлітків. Відповідно до наркологічного підходу, основними ознаками ризику вважаються зловживання чаєм, кавою, тютюном, алкоголем, спадкоємна обтяженість наркологічними і психічними захворюваннями. При педагогічному підході ознаками ризику вважаються шкідливі звички (кусання нігтів, паління), педагогічна занедбаність, виховання в соціально неблагополучних родинах. Правоохоронний підхід як основні ознаки ризику розглядає визначені форми девіантного поводження: азартні ігри, самовільні відходи з родини, відхилення від навчання і роботи, участь в асоціальних підліткових групах. Психіатричний підхід основне значення додає психічним порушенням: неврозам, психопатіям, депресіям, органічної мозкової патології.
У підлітковому віці можливі різкі і не завжди прогнозовані прояви поводження, що саморуйнує. На жаль, зовнішня, скоріше, демонстративна поведінкова домінанта не знижує реальної небезпеки ризикованих і руйнівних наслідків для підлітка, що експериментує над собою. При цьому попередження дорослих, чужий досвід, можливі тілесні ушкодження і каліцтва, більш того, навіть перспектива смерті не є для нього бар'єром на шляху прийняття «своїх» рішень. Наслідку таких рішень при визначених обставинах можуть трансформуватися в умови аномального розвитку молодої людини. І тоді потяг до вживання наркотиків ставати не тільки ознакою індивідуально-психологічного неблагополуччя, але і явним показником сформованого поводження, що само руйнує.
Причинами що саморуйнують, аномального, деструктивного розвитку, як правило, є:
нездатність підлітка до продуктивного виходу із ситуації утрудненості задоволення актуальних життєво важливих потреб;
несформованість і неефективність способів психологічного захисту підлітка, що дозволяє йому справлятися з емоційною напругою;
наявність психотравмуючі ситуації, з якої підліток не знаходить конструктивного рішення.
Особливої уваги заслуговує аналіз причин, по яких деякі старшокласники, знаходячись об'єктивно в рівних умовах, усе-таки зберігають наркотичну стійкість, тоді як інші починають уживати наркотичні речовини.
По-перше, підлітки відрізняються психологічними особливостями в переживаннях, а також способах дозволу внутріособистісних і міжособистісних конфліктів, різним поводженням в умовах конфліктних взаємин. Підлітки, здатні до конструктивного поводження в конфліктних ситуаціях з дорослими або однолітками, значно стійкіше у відношенні наркотиків, ніж їх «неконструктивні» ровесники.
По-друге, підлітки розрізняються фактором стресостійкості. Діти, що володіють індивідуальною внутріпсихологічною здатністю або умінням переборювати стресові ситуації, трансформувати їх у різного роду пошукову активність, показали значно велику стійкість до наркотиків, чим діти, що не вміють це робити.
Аналізуючи особливості сприйняття і поводження підлітків у стресових ситуаціях, можна вказати кілька основних психологічних причин, що сприяють уживанню наркотичних речовин.
Низька самооцінка.
Фокусування на зовнішнє оточення: оцінка свого настрою на підставі настрою інших людей.
Нездатність ідентифікувати або виразити почуття.
Нездатність просити про допомогу: «Якщо ти сам не подбаєш про себе, то ніхто про тебе не подбаєш».
Екстремальне мислення.
Необхідно згадати ще про одну точку зору, що зустрічається в психологічній літературі. На виникнення наркоманії в підлітковому віці можуть впливати особливості деяких рис характеру, а точніше, його визначені акцентуації. Під акцентуацією характеру автори розуміли крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру людини надмірно посилені. Існують докладні описи кожного виду акцентуації.
Приймаючи все це до увагу, можна зробити висновок, що наркоманія і схильність до вживання наркотиків як ненормальні форми поводження є сумою різних факторів, обумовлених як індивідуальними, так і соціальними особливостями. А також комбінацією тих і інших.
З погляду психології наркоманія розглядається як проблема особистості, що приймає наркотики, у визначеному соціально-культурному контексті. Звідси стає зрозумілим, що для ефективної реабілітаційної роботи необхідна реалізація комплексного підходу, що включає в себе роботу з особистістю наркомана, його найближчим мікросоціальним оточенням, а також із суспільством у цілому: воно повинно змінити своє відношення до наркотиків так, щоб, принаймні, не підкріплювати їхні відносини до себе як до соціальних ізгоїв, невдахам або бунтарям.
Аналізуючи результати мого дослідження, я зробив такі висновки:
моя гіпотеза про те, що наркоманія глибоко вкоренилася серед молоді насправді не справдилася, регулярно вживають наркотики лише 10% опитаних мною респондентів;
з’ясувалося, що причиною першого вживання наркотиків являються такі: спроба зняти стрес (10%), бажання попробувати (27%), вплив компанії (37%), а також серед 7% респондентів вияснилось, що причиною також можуть бути такі як бажання стати старшим, бажання нових відчуттів та інші;
моя гіпотеза про те, що молодь починає вживати наркотики ще не досить в зрілому віці відносно справдилася: 57% опитаних респондентів вперше вжили наркотик в віці від16 до 20 років. А це значить, що слід звернути увагу на виховання молодого покоління, поглибити пропаганду проти наркотиків серед підростаючого покоління;
більшість респондентів також як і я вважають, що наркотики – це порок, якого важко позбутися.
Також, як і було раніше сказано, всі респонденти згодились з тим, що наркотики несуть згубну дію на організм людини.
Практичні рекомендації
Основний акцент повинний ставитися на міри первинної, превентивної профілактики, спрямованої на підтримку і розвиток умов, що сприяють збереженню фізичного, особистісного і соціального здоров'я, і на попередження несприятливого впливу на нього факторів соціальної і природної сфери. Первинна профілактика є масовою і найбільш ефективною. Вона ґрунтується на комплексному системному дослідженні впливу умов і факторів соціального і природного середовища на здоров'я населення. До заходів первинної профілактики відносяться міри захисту, що можуть впливати або на шляху несприятливого впливу наркопровокуючих факторів, або на підвищення стійкості організму людини до несприятливих факторів.
Вторинна профілактика – запобігання рецидивів після лікування ранніх форм алкоголізму і наркоманії. Третинна профілактика – реабілітація у важких випадках кількаразових рецидивів і безуспішного лікування.
Необхідність первинної профілактики визнається сьогодні і лікарями, і педагогами, і громадськістю. Однак організація і реалізація різних форм профілактики хімічних залежностей зіштовхуються з цілим поруч труднощів: одна з найважливіших проблем – консолідація зусиль установ і відомств, так чи інакше мають відношення до