Реферат на тему:
Гендерні дослідження в історичній соціології
Починаючи з 1960-х років, проблематика гендера стає популярною насамперед у соціальній психології. Незабаром, як зазначає Дж. Ріцтер, з’являються феміністичні соціологічні теорії, які також набувають значного поширення [8, с. 36].
Але ж, звичайно, суспільний інтерес до відносин між чоловіком та жінкою такий само старий, як і людська історія. Стосовно цього психолог Н. Хамітов слушно наголошує, що „особистість приходить з Вічності в час щаблями статі. Ними вона й повертається у вічність” [12, с. 21]. Загалом слід зазначити, що ще Платон у трактаті „Держава” звертав увагу на проблему однаковості освіти для чоловіків та жінок як передумови набуття ними справді рівних шансів брати участь в громадських справах. Проте інший видатний давній грек, Софокл, наголошував, що досить лише зрівняти жінку в правах з чоловіком, як вона починає чоловіка переважати за своїми суто людськими властивостями.
Однак, принаймні з часу появи праці Ф.Енгельса про походження людини, родини, суспільства та приватної власності, в науковій думці утверджується концепція, згідно з якою з настанням доби патріархату ставиться крапка на ідеї рівноправ’я статей, що і стає „всесвітньо історичною” поразкою жіноцтва. Тому тривалий час суто, так би мовити, жіночого погляду на перипетії історичного процесу не спостерігалося. Та все ж і в давній історії не все було безпросвітним. Наприклад, стародавні римляни принаймні почали вносити до своїх родоводів імена жінок.
Історично гендерні стереотипи формувалися в рамках типів соціального та економічного обміну. Так, в часи розвиненої „військової економіки” красивими полонянками нагороджували вояків за хоробрість – жінки вважалися предметом престижного споживання. Але вже у ХІІ столітті у Франції одночасно з появою куртуазних романів (у вищих, звичайно, суспільних верствах) зароджується етика високої поваги до жінки. Проте в добу Відродження і церковної Реформації, коли активізуалась буржуазна економіка, продовжували розвиватися патріархальні відносини. В цих умовах індивід не був упевнений у власній цінності, якщо вона не підкріплювалася ринковим успіхом. Відтак розрахунку підпорядковуються й сексуальні відносини. Жінка навіть втрачала власне прізвище, чого не було у середньовіччі (у середовищі знаті) [1, с. 23].
З цілковитою підставою можна вважати, що проблему соціально-психологічної ролі гендера в історії вперше порушила Сімона де Бовуар, дружина французького філософа Ж.-П. Сартра. Вона, зокрема, наголошувала, що „...неповноцінність жінки визначила її мізерну роль в історії, а мізерна роль в історії прирекла її на неповноцінність” [9, с. 252]. Хоча такі суб’єктивні оцінки досить поширені, спробуємо коротко охарактеризувати стан сучасних соціально-історичних досліджень гендерної проблематики та визначити коло найцікавіших та найактуальніших проблем цієї сфери.
Зазначимо, що І. Кант, А. Шопенгауер, Ф. Енгельс, К. Маркс, З. Фрейд та інші філософи, психологи, соціологи звертали пильну увагу на відносини між статями, розкриваючи різні їх аспекти. Так, Ф. Ніцше (1844 – 1900 рр.) ставив занепад народів у залежність від зменшення індивідуальної пристрасті та збільшення шлюбів за соціальними мотивами. У „Книзі для вільних умів” у розділі про жінку й дитину він зазначає, що досконала жінка є вищим типом людини, ніж досконалий чоловік, але зустрічається такий жіночий тип надзвичайно рідко [7, с. 415].
Подальше дослідження гендерної проблематики пов’язане з поглибленим вивченням таємниць людської психіки. Зокрема, К.-Г. Юнг зазначав, що немає чоловіка, який був би повністю позбавлений жіночих рис. І навпаки. Він увів поняття архетипів „чоловічості” та „жіночості”, тобто анімус, який формує думку та аніму, котра відтворює настрої [13, с. 189]. Китайська соціальна думка також виділяє „інь” та „янь” як дві сторони чоловічого й жіночого: вони неподільні, але не тотожні.
Однак суто психологічні підходи до вивчення проблеми взаємовідносин між статями не дали можливості висвітлити ширші суспільні аспекти цих стосунків, показати їх значення для конкретного перебігу історичного процесу.
Напередодні Великої французької революції у низці публіцистичних творів ставилося риторичне запитання: якщо чоловіки народжуються вільними, то жінки є рабинями своєї статі? Ж.-Ж. Руссо, звертаючись до проблематики відносин між статями, наголошував, що той, хто не є добрим сином, чоловіком, батьком, не є і добрим громадянином. Відтак після 1789 року, коли було проголошено принцип прав людини, особливо гостро постало питання про права жіноцтва. Зовнішнім, суто семантичним проявом ідеї рівноправ’я стало використання замість слів „монсір” та „мадам” звернень „громадянин” і „громадянка”.
Слід зазначити, що питання про роль жінок у суспільному процесі закономірно постало саме на гребені Великої французької революції 1789 – 1794 років. Причому це сталося не лише внаслідок активізації жінок як суб’єкта революції (досить згадати Шарлоту Корде, яка вбила Марата), але й із суто об’єктивних причин, пов’язаних з економічними (урбанізація, індустріалізація), політичними (демократизація суспільного життя, республіканська форма правління) та соціокультурними чинниками (просвітництво, початок епохи модерну).
На межі ХІХ – ХХ століть розпочалися масштабні соціальні перетворення, складовою яких став і жіночий рух. І відразу він опинився в предметному полі соціологічних досліджень.
В цей період жінки увійшли до сфери найманої праці, активно включились у виробничі відносини. І тут же постала проблема заробітної платні: жінкам платили менше, ніж чоловікам, навіть якщо вони виконували однакову роботу. Почала складатися й тенденція фемінізації певних професій – менш престижних і нижче оплачуваних. Особливо виразно це виявилося в роки Першої світової війни, коли жінки були змушені виконувати економічні функції чоловіків. У цей час, до речі, жіноцтво порушило й чоловічу монополію на політичну сферу життя.
Впродовж ХІХ і ХХ століть