Нагадаємо, що К. Маркс в „Економічно-філософських рукописах 1844 року” зазначав, що у ставленні до жінок як до здобичі та служниці суспільного сластолюбства втілено безмежну деградацію, в якій людина перебуває щодо самої себе. Адже таємниця цього ставлення втілюється в ставленні чоловіка до жінки та в тому, як мислиться безпосереднє природне родове відношення. У цьому природному родовому відношенні ставлення людини до природи є безпосереднім його ставленням до людини. Отже, в цьому ставленні у вигляді наочного факту виявляється, наскільки для людини природа стала людською сутністю, або наскільки природа стала людською сутністю людини [3, с. 257]. В цьому контексті фрейдо-марксист В. Рейх (1897 – 1957 рр.) розглядав майбутнє людства в залежності від вирішення проблеми структури людського характеру [16, с. 111]. Він закликав лікувати людей від знання, яке не знає любові.

На початку ХХ століття утверджувалась перша хвиля розвитку фемінізму та „жіночої історії”. Наприклад, в США самі суфражистки стали першими істориками свого руху. Проте це лише один із напрямків досліджень. А завдання соціології полягає в тому, щоби розкрити сенс соціальної диференціації статей та соціально-статевих відносин.

Слід зазначити, що загалом в науковій літературі найчастіше розробляється так звана жіноча історія. Навіть наголошується, що „бути гендерологом не будучи феміністом – неможливо” [6, с. 171]. Проте, зрештою, „сенс фемінізму може бути лише в народженні нової єдності чоловіка й жінки” [12, с. 40].

З цієї точки зору розробляється, зокрема, проблематика „жінки і влада”. В цьому сенсі певний історичний та соціологічний інтерес становлять праці „Перші леді Америки” [5, с. 10] та „Жінки Гітлера” [11, с. 10]. Вони дозволяють з суто політологічної точки зору уточнити соціально-психологічні особливості функціонування чоловічої й жіночої психології в умовах різних політичних режимів. Слід також звернути увагу на зібрані афоризми, які належать відомим жінкам та чоловікам [4], що дає можливість здійснювати компаративний контент-аналіз, який став перспективним напрямком соціально-психологічних досліджень в історичному контексті. Такі дослідження в умовах нинішньої перехідної доби, як у національному, так і в глобальному масштабі, поступово актуалізуються. Зокрема, в німецькій соціологічній науці стали досить популярними гендерні дослідження та їх історичні аспекти. З 1982 року в ФРН видається журнал „Історичних жіночих досліджень та феміністської практики”. Досить інтенсивно розвиваються прикладні й теоретичні гендерні історичні дослідження. Так, професор історії Берлінського університету Г. Бок у праці „Жінка в європейській історії. Від середньовіччя до сучасності” розглянула передумови формування феміністського руху. Вона зазначає, що до часів Відродження вважалось, що жінка за межами дому суперечить Божому замислові [14, с. 27]. Однак подібні констатації лише порушують проблеми історичного аналізу розвитку гендерних стереотипів, не вирішуючи їх.

Поняття гендера покладено в основу концептуальних феміністичних побудов. В них індивіди розглядаються в якості соціальних жінок і соціальних чоловіків, яким приписується виконання певних продиктованих суспільством ролей. Причому жінка, як правило, сприймалась як „соціальний інвалід”, що вимагає засобів „позитивної дискримінації”. Відтак вона не може претендувати на рівноправну участь у громадському житті, а тому апріорі сприймається як менш адаптований індивідуум. Звідси виникає проблема створення середовища рівних можливостей. Натомість чоловічу стать у зазначеному контексті вивчає „соціальна андрологія”.

Отже, завданням соціології стає тлумачення сенсу соціальної диференціації статей і статевих відносин. Принципове значення у цьому контексті є визначення поняття гендер.

Зазначимо, що гендер може розглядатись як історична та соціальна категорія. Природна гендерна ієрархія пов’язується з функціонально-рольовою моделлю поведінки. Тому гендер, будучи культурно та історично відносним феноменом, визначається не біологічно, а соціокультурно. Він також розглядається як сукупність уявлень про особистісні та поведінкові особливості чоловічого та жіночого [17, с. 32]. Ці особливості, взяті окремо, визначають фемінінність або маскулінність: чоловіче в жіночому і жіноче в чоловічому. Жіноче ідентифікується з тонкою інтуїцією, емоційністю, покірністю. Чоловіче – з агресивністю, логікою [16, с. 34].

Американський соціолог Н. Смелзер виділяє чотири компоненти статевої ідентичності: біологічна стать, гендерна ідентичність, гендерні ідеали та сексуальні ролі. Усвідомлення своєї статі завжди відповідає біологічній статі індивіда. У гендерних ідеалах втілюються культурні уявлення про чоловічу та жіночу поведінку. Сексуальні ролі пов’язані з розподілом праці, правами та обов’язками чоловіка й жінки. За часів модерну сексуальні ролі та гендерні ідеали змінюються [10, с. 330]. Гендерна диференціація формується за допомогою зразків ідентифікації, засвоєних у дитинстві. Секс та гендер співвідносяться як біологічна та культурно-соціальна стать. Стать дає прикметні фізичні ознаки людського тіла. Гендер характеризує психологічну, соціальну та культурну різницю між чоловіками та жінками. Врешті, гендерна різниця формується природою і вихованням. Гендерний дуалізм за часів модерну набуває особливого значення. Навіть відбувається певна ідеалізація жіночого. Натомість дві світові війни посилювали саме чоловічу гендерну ідентичність. Водночас масове суспільство активно легалізує нетрадиційні сексуальні практики. Втрачається фундаментальний інтерес до протилежної статі як до чогось забороненого [9, с. 127 – 134]. Консерваторами називають тих, хто продовжує вважати, що гетеросексуальність є основою шлюбу й родини [16, с. 129]. Проте активна легалізація одностатевих