зростатиме.
Страхові агенти. Страхових агентів поділяють на кілька типів. Найпоширенішим у нашій країні є тип страхових агентів — фізичних осіб, що працюють у тій чи іншій страховій компанії.
Роль агентів виконують також транспортні підприємства при здійсненні обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті. Вони збирають страхові внески під час продажу пасажирам проїзних квитків, а потім перераховують їх до страхових компаній.
З розвитком нових видів страхування в нашій країні роль аген-тів починають виконувати банки та поштові відділення з продажу полісів обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та інших видів страхування. З огляду на зарубіжний досвід можна передбачити, що найближ-чим часом банки будуть залучені й до продажу полісів зі страху-вання життя.
На практиці можна спостерігати розвиток відносин страхова компанія — страховий агент від простих форм до складніших. Уже згадувалися страхові агенти — фізичні особи (іноді їх нази-вають «прямими агентами»), що працюють у штаті конкретної страхової компанії. У зарубіжних страхових компаніях більш прогресивну та гнучку структуру являють собою страхові аген-ти — фізичні особи, які працюють на умовах контракту з однією («мономандатні страхові агенти») або кількома («багатомандатні страхові агенти») страховими компаніями. Такі агенти мають постійні зв'язки зі своїми клієнтами.
Альтернативну мережу продажу страхових продуктів стано-вить сукупність юридичних осіб, що відіграють роль страхових агентів конкретного страховика. Ними є банки, нотаріальні кон-тори, туристичні агентства, відділення зв'язку тощо, які поряд з послугами зі своєї основної діяльності пропонують клієнтам укласти договори з того чи іншого виду страхування. Взаємовід-носини між страховою компанією та страховими агентами— юридичними особами регулюються укладанням генеральних угод про співробітництво та щорічними протоколами до них або контрактами працівників цих юридичних осіб, які є агентами за сумісництвом.
Система генеральних страхових агентств характеризує вищий ступінь відносин між страховою компанією та страховим аген-том. У наш час така система переважає на зарубіжних страхових ринках. Генеральні агенти — це фізичні особи, що уповноважені одним або кількома страховиками, яких вони представляють у тому чи іншому територіально-адміністративному регіоні. Робота такого агента контролюється інспектором і працівниками стра-хової компанії, яка його уповноважила. Юридично відносини між генеральним страховим агентом та страховою компанією оформ-лені договором про призначення на посаду. Таким договором обумовлено вид страхування, в якому агент уповноважений пра-цювати, максимальний ліміт ризику, що його він може прийняти, територіальні обмеження, зобов'язання зі здійснення та управ-ління контрактами, виплату страхових сум і страхових відшкодувань, розмір комісійної винагороди. Кожному генеральному агентству, котре починає свою роботу, страхова компанія відкри-ває фінансування на організацію справи (оренда приміщення, оплата праці спеціалістів, рекламні заходи і т. ін.).
Генеральний страховий агент наймає на роботу страхових агентів, яким виділяється зона обслуговування — територія (кон-кретні населені пункти), де вони мають організувати продаж страхових полісів. З часом, коли вже досягнуто відповідного рів-ня розвитку страхування на визначеній території, страховий агент має право залучати субагентів як помічників, вступати з ними у трудові відносини і передавати частину функцій з укла-дання нових та обслуговування раніше укладених договорів. Іно-ді обов'язки субагентів можуть обмежуватися лише репрезента-тивними функціями. Наприклад, вивчати ринок та орієнтувати агентів з питань конкретного виду страхування, які можуть ста-новити інтерес для працівників того чи іншого підприємства або жителів невеликого населеного пункту. Субагенти залучають та-кож глядачів на концерти чи спортивні змагання, які організовують із рекламною метою страхові компанії. Проте такі працівни-ки не мають прямих відносин зі страховою компанією.
Безперечними перевагами системи генеральних страхових агентств є їх гнучкість та мобільність.
Страхові агенти всіх типів реалізують готовий страховий про-дукт. Отже, вони не мають впливу на його якість і не можуть бу-ти об'єктивними щодо оцінки останньої.
Діяльність страхових агентів оплачується у вигляді комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється агентською угодою і, як правило, виражається у відсотках від страхової пре-мії, сплаченої страхувальником за конкретним договором стра-хування.
Регулювання посередницької діяльності агентів у багатьох країнах здійснюють контрольно-ревізійні служби страхових ком-паній. Згідно з Положенням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, яке затверджене постановою Кабіне-ту Міністрів України від 18 грудня 1996 року за № 1523, ненале-жний контроль страховика за діяльністю його страхових агентів кваліфікується як порушення страхового законодавства.
Страхові брокери. Страхові брокери, як і страхові агенти, поділяються на кілька типів. Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи у вигляді брокерської контори з найманим персоналом. Великі корпорації можуть мати свого так званого «кептивного брокера».
Найвідоміші в усьому світі брокери, акредитовані розміщува-ти страхові ризики в Ллойді, — це так звані брокери Ллойда. Процедура розміщення ризиків у Ллойді не є унікальною, але вона найстаріша. У загальних рисах її можна уявити за такою схемою. Брокер готує сліп, який являє собою кілька аркушів па-перу формату А4. На цьому сліпі він розміщує всю необхідну ін-формацію щодо конкретного страхування під такими рубриками:
найменування Страхувальника/Перестрахувальника;
предмет (інтерес) страхування/перестрахування;
тип (наприклад, факультативне перестрахування);
клас (страхові ризики);
ліміт відповідальності (страхова сума/франшиза);
дата та період;
премія (ставка або сума);
загальні умови та винятки;
спеціальні умови (гарантії");
брокераж;
андеррайтингова інформація.
Щоб отримати ціну для конкретного ризику, який брокер бажає розмістити в Ллойді, він показує сліп та андеррайтингову інфор-мацію так званому андеррайтеру-лідеру. Після докладного вивчення всієї інформації, що пов'язана з конкретним ризиком, при-значається ціна. Якщо клієнт брокера погоджується на таку ціну, лідер формально приймає ризик і ставить свій штамп на сліпі та зазначає частку (відсоток) ризику, яку він бере на себе. Частина ризику, що залишилась, розміщується серед інших андеррайтерів.
Діяльність брокера тісно пов'язана з «життєвим циклом» страхового