Юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення зобов'язання з обов'язко-вого майнового страхування, є факт наявності у громадянина, організації на пра-вах власності, повного господарського відання чи оперативного управління май-на, яке відповідно до законодавства підлягає обов'язковому страхуванню. Таким фактом є прийняття на баланс будівель або споруд, вивезення продукції з поля, її скиртування, оприбуткування за первинними документами тощо. Майно вва-жається застрахованим незалежно від волі страхувальника і від сплати ним стра-хових платежів. Підставами для виникнення зобов'язання з обов'язкового стра-хування пасажира є укладення ним договору перевезення та оголошення посадки на відповідний транспортний засіб.

За зобов'язанням з обов'язкового страхування майна страхова організація у разі настання передбаченої законом події (страхового випадку) відшкодовує страхувальникові або іншій особі, якій належить застраховане майно, заподіяну шкоду: за повної загибелі майна — у повній сумі страхового забезпечення, за часткового пошкодження — у розмірі відповідної частини страхового забезпе-чення. Страхувальник зобов'язаний вносити встановлені страхові платежі (ч. 2 ст. 370 ЦК УРСР).

Перелік видів обов'язкового страхування дається у ст. 7 Закону України "Про страхування". Зокрема, в обов'язковому порядку здійснюються такі види майнового страхування:—

страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних наса-джень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;—

страхування майнових ризиків за угодами про розподіл продукції;—

страхування об'єктів космічної діяльності тощо.

Страхування державного майна, зданого в оренду, здійснюється відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" [3]. Зок-рема, в обов'язковому порядку страхуються будівлі церков, мечетей, костьолів та інших культових споруд, що передаються в оренду релігійним організаціям. Страхування здійснюється за рахунок орендарів.

У ст. 7 Закону України "Про страхування" передбачено випадки проведення обов'язкового особистого страхування (спеціалістів ветеринарної медицини, спортсменів вищих категорій, медичне страхування, від нещасних випадків на транспорті тощо).

Зокрема, обов'язкове особисте страхування пасажирів та водіїв від нещасних випадків проводиться на транспорті. Воно стосується пасажирів повітряного, за-лізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранс-порту під час поїздки (польоту) або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані, а також водіїв, машиністів, провідників поїздів, членів команди літаків і суден, працівників бригад медичної допомоги — на час керування транспорт-ним засобом. Страхування не поширюється на пасажирів повітряного і внутрішнього водного транспорту на прогулянкових та екскурсійних лініях, внутріш-нього водного транспорту, внутрішньоміського сполучення і переправ, автомо-більного та електротранспорту на міських маршрутах. Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в повітряне, морське або річкове судно, в поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення по-їздки.

Страхувальниками у цих зобов'язаннях є юридичні особи або громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, які володіють транспортними засобами чи експлуатують їх та уклали із страховиком договори страхування, а пасажири і водії є застрахованими особами. Проте страхування пасажирів відбувається за їх рахунок, бо у вартість квитка входить страховий збір. Страховими випадками у цьому виді страхування є: а) загибель або смерть застрахованого; б) травма за-страхованого при встановленні йому інвалідності; в) тимчасова втрата праце-здатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.

До недавнього часу обов'язкове особисте страхування проводилось і щодо певних категорій осіб (насамперед працівників державних установ), умови праці яких пов'язані з підвищеним ризиком для їх життя і здоров'я. Це стосувалося військовослужбовців і військовозобов'язаних, які призвані на збори; службових осіб державних податкових адміністрацій; суддів; працівників прокуратури тощо.

Відповідно до п. 10 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про страхування" (в редакції від 4 жовтня 2001 р.) має бути прийнятий закон, яким передбачається заміна обов'язкового державного страхування певних категорій осіб на безпосереднє здійснення потерпілим компенсаційної виплати з Держав-ного бюджету України головними розпорядниками бюджетних коштів за цільови-ми платежами за місцем роботи потерпілого.

Висновки.

Отже, дослідивши правову природу договору страхування, варто зазначити:

договір страхування є самостійним цивільно-правовим договором, який поєднує, як загальні ознаки, властиві будь-якому цивільно-правовому договору про надання послуг, так і особливі (публічність; договір на користь третьої особи; договір приєднання). Основним доказом факту укладення договору страхування є страховий поліс. Останній не може визнаватися цінним папером.

договір страхування в системі цивільно-правових договорів належить до договорів про надання послуг. Головна особливість цієї групи договорів в тому, що надання послуги невіддільне від діяльності особи-послугонадавача (у нашому випадку надання страхової послуги невіддільно пов'язане із діяльністю страховика), а корисний ефект такої діяльності полягає в самому процесі надання послуги.

договір страхування є оплатним договором, оскільки діям страхувальника відповідає обов'язок страховика вчинити зустрічну дію.

даний договір є двостороннім, оскільки у кожної із його сторін виникають права та обов'язки. Важливо, що права однієї сторони співвідносяться з обов'язками іншої сторони таким чином, що відповідному обов'язку страховика кореспондує відповідне право страхувальника і навпаки.

договір страхування є реальним, оскільки він набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

враховуючи специфіку правовідносин страхування назріла необхідність прийняти закон України «Про договір страхування», в якому виділити різновиди загального договору страхування.

Нормативно-правові акти та використана література:

Цивільний кодекс України.

Цивільний кодекс Української РСР. Науково-практичний коментар. — К., 1971. — С. 131.

Закону України "Про страхування" від 7 березня 1996 р.

Закону України "Про оренду державного і комунального майна"

Блащук Т.В. Цивільно-правове регулювання особистого страхування. Автореф. дис. на зд. наук, ступеня к.ю.н.: 12.00.03. — К., 2003. — С. 5.

Більш дет. див.: Белоусов Е. Сущность страхования (самостоятельность страхового договора) // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 2. — С. 23—25.

Брагинский