За аналогією співвідношень понять “музичний документ” та “музична інформація”, запропонованої Л.Г. Тупчієнко-Кадирова, розглянуті поняття про страховий документ та документальне джерело страхової інформації назвемо “страхова культура суспільства” [муз.док.]. Вона включає інформацію різних видів: часову та дійсну, “страхові традиції”, різні суб’єкти та процеси: створення, виконання, осмислення, оприлюднення, запису, зберігання та передавання у часі і просторі. Ці процеси відбуваються у певних місцях географічно-просторового і/або адміністративного розташування. Суб’єкти також входять до адміністративних та суспільних надсистем. Процеси мають різні засоби та способи здійснення: страхові документи створюються різними методами, інформація фіксується певними засобами та способами та на різних видах матеріальних носіїв. Об’єкти, суб‘єкти та процеси певними чином оцінюються та мають кількісні та якісні показники-характеристики даних у різних аспектах (наприклад, кількість сторінок тощо)

Таким чином, страховий документ входить у надсистему - страхова культура суспільства.

Усі процеси, пов’язані із страховим документом, певними чином організовані у суспільстві та державі, здійснюються за певними розробленими програмами. Звичайно, інформація про об’єкти, процеси та суб’єкти (а саме їх ієрархію, підпорядкування, управління) у сфері організації та управління страхової культури можна вважати окремим видом чи аспектом інформації. Це-інформація про організаційно-управлінські аспекти страхової діяльності.

Структура страхового документа є такою: основна частина-страхова інформація, матеріальний носій; додаткові-надсистеми; суб’єкти; способи та засоби запису. Основні-це ті частини, без яких даний документ не може існувати та ті, що фіксують його унікальність серед інших предметів чи об’єктів світу.

Страхова інформація та інформація про страхування є складовими більш широкого явища-інформації про страхову культуру. Цей вид інформації має такі рівні розгляду: 1) загальний рівень, коли розглядається страхова культура у цілому; 2) рівень окремих видів інформації: страхова, інформація про страховий документ, суб’єкти, процеси, управління, місця тощо.

Документом із інформацією про страхову культуру є документ, на якому ця інформація зафіксована на матеріальному носії для зберігання та передачі цієї інформації у часі та просторі. Ознака “документ з інформацією про страхову культуру” - це додаткова ознака до основних загальноприйнятих класифікацій документів [Муз.док].

Наступні ознаки документа виділяє Н.М.Кушнаренко :

Фахівці виділяють ряд функцій, які виконує документ [;;;]:

У страховій діяльності страховий документ є матеріальним об’єктом, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу. Його використовують як одиницю збереження страхової інформації про результати страхової та практичної діяльності. Страховий документ також виконує ряд функцій: управлінську, статистичну, правову тощо.

1.2 Загальна класифікація документів у страхуванні

Інформація, яка використовується у страхуванні, фіксується в документах.

Це обов’язковий елемент страхової діяльності, бо в сучасних умовах отримувати, зберігати і передавати інформацію можна лише за умов її попередньої фіксації. Матеріальними носіями інформації є документи. Залежно від того, який матеріал використано для фіксації, розрізняють документи на паперовій основі, на фото-, кіноплівці, магнітній стрічці тощо

Документування інформації здійснюється на основі відповідних законів і постанов органів державної влади, якими визначається організація діловодства і стандартизація документів.

Класифікація є одним із засобів теоретичного пізнання будь-якого об’єкта. Для пізнання документа теж потрібно його класифікувати, тобто визначити види документів, визначити ознаки за якими вони розрізняються.

Г.М. Шведова-Водка запропонувала наступну класифікацію документів:

За природою знаків, що використовуються в документі:

Кодовані (текстові, ідеографічні, аудіальні (запис мови), машинозчитувальні);

Некодовані (іконічні; тривимірні; аудіальні (крім запису мови).

За особливостями носія інформації:

За матеріалом носія інформації (паперовий, прозоро-плівковий, магнітнострічковий, пластинковий);

За формою запису інформації (одномірний (лінійний), двомірний (площинний), тривимірний (об’ємний));

За матеріальною конструкцією носія інформації (стрічковий, картковий, аркушевий, блочний, дисковий);

За способом запису (створення документа) (ручний (рукописний), механічний, автоматичний);

За призначенням до сприйняття (людино сприйманий, безпосередньо сприйманий, опосередковано сприйманий, машиносприйманий, людино-машиносприйманий);

За каналом сприйняття людиною (візуальний, аудіальний, відчутний на дотик, аудіовізуальний, комбінований, недоступний для сприйняття людиною);

За способом декодування інформації людиною (призначений для читання, призначений для роздивляння, призначений для слухання, призначений для комплексного відтворення інформації).

За особливостями знакових засобів фіксації та передачі інформації:

За характером знакових засобів передачі інформації (символічний, іконічний, записаний шляхом зміни структури носія);

За характером мовної системи, в якій втілено інформацію (вербальний (словесний), образотворчий, музичний, комплексний, матричний, іншомовний);

За належністю знаків запису до певних знакових систем (писемний (текстовий, літературний), ізографічний, картографічний, нотний, технічно-кодований).

4. За іншими ознаками:

Первинний і вторинний;

Опублікований і неопублікований;

Оригінал і копія.

Існує й інша класифікація документів, запропонована В.Л. Кулініченко:

О.Г. Кірічок класифікує документи наступним чином:

Як вважає В.Л. Кулініченко, найважливішою класифікаційною ознакою документа є його зміст, зокрема, відношення зафіксованої в ньому інформації до предмету. Відповідно до цього виділяють документи з адміністративних питань, планування, бухгалтерського обліку, підготовки і розстановки кадрів, зовнішньоекономічної