Третій розділ визначає умови забезпечення платоспроможно-сті страховиків і має дуже важливе значення. Саме тут подається фінансовий механізм здійснення страхової діяльності, установ-люються певні обмеження щодо можливості прийняття зо-бов'язань і визначаються загальні принципи аудиту страховика. Важливими статтями цього розділу є ті, де йдеться про порядок формування та види страхових резервів як технічних, так і зі страхування життя. Ряд статей регулює питання, що стосуються створення гарантійних фондів, порядку обліку та звітності.

Четвертий розділ визначає принципи державного нагляду за страховою діяльністю. Цим розділом визначено орган, що здійснює державний нагляд за страховою діяльністю (зараз цю роботу вико-нує Міністерство фінансів України), і встановлено його права та функції. У цьому розділі наведено порядок ліцензування страхової діяльності, що забезпечує правове регулювання роботи страховиків на страховому ринку. Закон конкретизує, зокрема, особливості лік-відації, реорганізації та санації страховиків, що дає змогу контро-лювати їх після того, як вони припинять свою діяльність.

Завершальний, п'ятий, розділ передбачає регулювання таких загальних моментів, як урахування міжнародного права, порядок та етапи застосування певних норм і т. ін.

Коли Закон було прийнято, Уряд упровадив низку підзаконних актів, зокрема постанов і розпоряджень, що регулюють окремі питання здійснення страхової діяльності.

Так, окремою постановою Уряду визначено порядок регулю-вання системи перестрахування в Україні. Зокрема, передбачає-ться, що страховик, перестраховуючи в нерезидента свої зо-бов'язання, має зважати на певні обмеження, а саме: він може здійснювати таке перестрахування лише за наявності в нерези-дента ліцензії від свого вітчизняного органу страхового нагляду, за відсутності порушень протягом певного часу та в разі вико-нання низки інших вимог [11].

Прийнято також постанову Уряду стосовно правового регу-лювання діяльності посередників — брокерів та агентів на стра-ховому ринку. Насамперед передбачаються певні вимоги щодо реєстрації брокерів, обмеження діяльності посередників, зокрема щодо можливості прийому коштів страхувальника на власний ра-хунок, термінів укладання договору страхування з боку посеред-ників, деяких інших моментів.

Окремою постановою Уряду визначено особливості функціо-нування товариств взаємного страхування.

Постановами Уряду регулюється порядок здійснення кожного виду обов'язкового страхування. Окремою постановою визнача-ються граничні розміри витрат на ведення справи в разі здійс-нення обов'язкового страхування, а також регулюються питання щодо створення державних і національних страхових компаній та обов'язкових об'єднань страховиків.

Розпорядженнями Уряду подаються окремі доручення щодо проведення експериментів у галузі страхування. З допомогою розпоряджень можуть вирішуватися й окремі питання регулю-вання тарифів, умов договорів тощо, коли це не суперечить зако-нам України.

Нормативними актами міністерств і відомств — інструкціями, положеннями, методиками, наказами, що реєструються в Мініс-терстві юстиції, деталізуються ті чи інші законодавчі норми. Це передусім стосується тих питань, які належать до сфери регулю-вання кількох відомств. Наприклад, такими актами регулюється порядок ведення бухгалтерської та статистичної звітності стра-ховиків, здійснення з боку митних або правоохоронних органів спільного фінансового та страхового нагляду. Іноді такими акта-ми затверджуються методики розрахунку страхових тарифів. Спільними актами встановлюється й порядок реєстрації страхо-виків у системі різних відомств.

Нормативні акти, що їх видає орган, уповноважений здійсню-вати контроль за страховою діяльністю, є обов'язковими для страховиків. Цими актами (наказами, розпорядженнями, рішен-нями колегії1) установлюються, по-перше, інструкції та методики щодо здійснення окремих видів діяльності; по-друге, заходи пилину на страховиків за виявлені порушення — приписи, зупин-ки, обмеження та відкликання ліцензії; по-третє, вимоги до звіт-ності й обліку; по-четверте, порядок реєстрації, ліцензування, ви-лучення з реєстру, ліквідації та реорганізації; по-п'яте, порядок здійснення навчання, підготовки та перепідготовки кадрів для страхового ринку.

Так, до найважливіших чинних нормативних актів колишньо-го Укрстрахнагляду належать Методика розрахунку резервів у разі страхування життя, інструкція з ліцензування страхови-ків, положення про філії та відокремлені представництва страховиків, положення з регулювання розміщення страхо-вих резервів та деякі інші документи.

Нормативні акти місцевих органів виконавчої влади, як пра-вило, мають розпорядчий характер, окреслюючи, в межах певних адміністративних одиниць особливості виконання заходів, визна-чених урядовими або відомчими документами. Це можуть бути роз'яснення щодо проведення будь-яких експериментів, особли-востей муніципального страхування. У зв'язку з віднесенням більшості питань з регулювання страхової діяльності на загаль-нодержавний рівень роль правових актів місцевої влади у страхо-вій галузі незначна.

2.2 Структура, завдання та функції органів державного нагляду за страховою діяльністю

Законом України «Про страхування» було визначено єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює відповідний на-гляд: Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю — Укрстрахнагляд, утворений 17 вересня 1993 року. Укрстрахнагляд був центральним органом державної виконавчої влади, який під-порядковувався Кабінетові Міністрів України. За своїм статусом Комітет мав ранг Державного комітету України.

У процесі адміністративної реформи Указом Президента України «Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 року за № 1573/99 функції Укрстрах-нагляду було покладено на Міністерство фінансів України [5].

Законом України «Про страхування» визначені такі основні функції органу нагляду:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (пере-страховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;

2) видача ліцензій на здійснення страхової діяльності;

3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо вико-нання ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

4) установлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;

5) проведення перевірок страховиків та страхових посередни-ків щодо дотримання ними законодавства про страхову діяль-ність і достовірності їх звітності.

6) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції органу нагляду за страховою діяльністю;

7) узагальнення практики страхової діяльності, розробка та подання в установленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення