Рішення органу нагляду з питань страхової діяльності, ви-дані в межах його повноважень, є обов'язковими для виконан-ня центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями та громадя-нами.

Департамент має центральний апарат та відділи нагляду в ре-гіонах.

Центральний апарат Департаменту має підрозділи, які забезпе-чують виконання основних його функцій щодо контролю за страхо-вим ринком. Підрозділи спеціалізуються на таких напрямках:*

методологія розвитку страхового законодавства та міжнародні відносини;*

методологія здійснення й забезпечення нагляду у сфері страхування життя;*

ліцензування, ведення справ страховиків;*

розробка системи бухгалтерського обліку, звітності та ауди-ту страхових організацій;*

здійснення нагляду й перевірок роботи страхових організацій;*

аналіз річної та квартальної звітності страховиків.

Залежно від своєї спеціалізації кожний підрозділ виконує пев-ні функції, такі як розробка проектів законодавчих актів і норма-тивних документів, здійснення ліцензування та ведення держав-ного реєстру, упровадження систем обліку та звітності, аналіз поданих звітів та підготовка аналітичних записок, проведення перевірок і підготовка висновків щодо додержання законодавства за результатами перевірок.

З огляду на потребу серйозного збільшення обсягу та підви-щення якості різноманітних фінансових послуг у серпні 2001 ро-ку ухвалений Верховною Радою Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яким передбачено створення Єдиного уповноваженого органу, що здійснюватиме контроль за наданням будь-яких фінансових послуг, включаючи й послуги зі страхування.

Уповноважений орган є центральним органом виконавчої вла-ди, який працює за колегіальним принципом [8].

Положення про Уповноважений орган за поданням Кабінету Міністрів України затверджується Президентом України. Упов-новажений орган є юридичною особою і має відокремлене майно, що є державною власністю.

Структура центрального апарату Уповноваженого органу ви-значається Положенням про Уповноважений орган.

За рішенням Уповноваженого органу може створюватися Кон-сультаційно-експертна рада — дорадчий орган, який діє на гро-мадських засадах, беручи участь в обговоренні проектів доку-ментів, що розробляються і/або розглядаються Уповноваженим органом. Склад Консультаційно-експертної ради та положення про неї затверджує Уповноважений орган.

Основною формою роботи Уповноваженого органу є засідан-ня, які збираються за потребою, але не рідше як один раз на мі-сяць. Порядок прийняття Уповноваженим органом рішень визна-чається Положенням про Уповноважений орган.

Отже, як ми бачимо, страхові відносини в Україні мають дуже чіткий контроль і захист, який безпосередньо впливає на розвиток тих чи інших страхових відносин.

Розділ 3. Загальна характеристика класифікації страхування:

3.1. Поняття даної класифікації та її значення

Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Без такої впорядкованості неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Щоб досягти необ-хідної впорядкованості, застосовують класифікацію. І потреба в ній тим нагальніша, чим складніший об'єкт, який має бути кла-сифіковано.

Поняття «класифікація» походить від латинського classis — розряд, клас. Латинський корінь визначає «квінтесенцію» цього поняття, його найістотніше, найсуттєвіше значення: поділ пред-метів певної сукупності за спільними ознаками з утворенням си-стеми класів цієї сукупності. Отже, під класифікацією розумі-ють систему підпорядкованих деякій ознаці понять (класів) у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв'язків між цими поняття-ми (класами).

Будуючи таку систему підпорядкованих понять, використовують певні спільні ознаки, притаманні цим поняттям. Вони називаються ознаками класифікації і відіграють вирішальну роль в отриманні результату класифікації. Розрізняють натуральну класифікацію, ко-ли за ознаку класифікації беруть істотні ознаки понять, що класифі-куються (скажімо, класифікація за об'єктами страхування), і штуч-ну класифікацію, коли для неї використовуються несуттєві ознаки (наприклад, класифікація в алфавітному порядку).

Залежно від того, з якою метою потрібно виконати натуральну класифікацію, обирають ту чи іншу класифікаційну ознаку.

Страхування як наука, як галузь знань та як сфера бізнесу ха-рактеризується багатьма специфічними поняттями. Без класифі-кації цих понять неможливо виконувати ні теоретичні дослі-дження, ні практичну роботу в цій галузі. Тому класифікації страхування приділяється пильна увага.

Основу класифікації страхування можна покласти розбіжно-сті у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо за-безпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів стра-хової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, за допомогою яких класифікують страхування і які мають найбільше значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні, а саме:*

історичні ознаки (етапи розвитку страхової справи; час ви-никнення окремих видів страхування);*

економічні ознаки (інвестиційна складова договору страху-вання; рід небезпеки; об'єкт страхування);*

юридичні ознаки (вимоги міжнародних угод і внутрішнього законодавства; форма організації страховика; форма проведення страхування).

Класифікація за історичними ознаками передбачає виокре-млення етапів розвитку страхування (зародки страхування в ан-тичному суспільстві; середньовічне страхування у формі взаємо-допомоги; страхування в період раннього капіталізму; страхуван-ня в сучасному капіталістичному суспільстві) і поділ усієї сукуп-ності страхових послуг за часом їх виникнення. Така класифікація має швидше теоретичне, аніж практичне значення. Проте слід зауважити, що теоретичні знання історії страхової справи, її витоків, генезису допомагають прак-тикам орієнтуватися у процесах, що відбуваються на страховому ринку, прогнозувати тенденції його розвитку, будувати страхові правовідносини з урахуванням досвіду, нагромадженого за бага-торічну історію зарубіжного і вітчизняного страхування.

Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька підходів. Найважливішою економічною ознакою для класи-фікації страхування є наявність або відсутність у договорі страхування інвестиційної складової. З огляду на це у світовій практиці всю сукупність страхових послуг поділяють на дві ве-ликі групи.

Перша група об'єднує ті договори страхування, які не лише задовольняють потреби страхувальників у страховому захисті, а й здатні забезпечити їхні інвестиційні інтереси, тобто уможлив-люють нагромадження й капіталізацію страхових