Страхові премії за договорами страхування життя зазвичай сплачуються в розстрочку протягом усього терміну дії догово-ру з таким розрахунком, щоб на момент закінчення дії догово-ру розмір нагромаджених страхувальником внесків дорівню-вав би страховій сумі за договором. Відбувається начебто «накопичення» страхувальниками коштів, які зберігаються (перебувають и управлінні) у страховика на період дії догово-ру страхування.

Законодавство багатьох країн передбачає встановлення норми прибутковості, що її має забезпечити страховик у результаті управління коштами, які надійшли компанії у вигляді премій зі страхування життя. На цю норму прибутковості, передбачувану мри розрахунках страхового тарифу, може зменшуватися розмір страхової премії, що її сплачує страхувальник. Якщо ж такого зменшення не відбувається, то страховик зобов'язаний нарахову-вати певні відсотки на суму отриманих від страхувальника стра-хових премій. Тобто страхувальник залучається до участі у при-бутку, який утворюється в результаті інвестування й розміщення коштів страхових резервів зі страхування життя. Безперечне і повне повернення страхувальникові (застрахованому, його правонаступникам) внесеної суми премій плюс додатковий дохід у вигляді відсотків річних саме і означає ту інвестицій-ну складову, якою вирізняються договори страхування жит-тя і якої немає в інших договорах страхування.

Друга група договорів — це ті договори, які обслуговують потреби виключно у страховому захисті, не торкаючись інвести-ційних інтересів страхувальників. Прикладом подібних договорів є договори страхування нерухомого майна, засобів транспорту, фінансово-кредитних ризиків тощо. Вони об'єднуються поняттям «Non-life», або «General insurance» — «не-життя», або «загальне страхування». В українській практиці, термін «не-життя», як правило, не вживається; зазвичай у такому разі вживають термін «ризиковані види страхування», або «види страхування інші, ніж життя», або ж «загальні види страхування».

Класифікація з виокремленням двох зазначених груп, незва-жаючи на зовнішню простоту, має дуже велике значення і глибо-кий зміст.

Річ у тім, що фінансове управління компанією, яка здійснює страхування життя, відрізняється від управління компанією, що провадить загальні види страхування. Необхідність збереження довгострокових заощаджень страхувальників за договорами страхування життя висуває до страховиків, що здійснюють таке страхування, особливі вимоги. Для них, як правило, передбачає-ться підвищений розмір статутного капіталу. Установлюється особливий порядок формування страхових резервів, які обчис-люються окремо за кожним договором страхування з викорис-танням методів актуальної математики. Доходи таких компаній у ви-гляді внесків за договорами страхування життя не підлягають оподаткуванню [11].

Довгостроковий характер зобов'язань за договорами страху-вання життя позначається на характері інвестиційної політики страховика. Він може дозволити собі значну частку довгостроко-вих вкладень у загальному обсязі власних інвестицій. Це стає можливим завдяки тому, що договори страхування життя укла-даються на довгий строк, а обов'язки з виплат страхувальникам, як правило, значно віддалені в часі і, крім того, піддаються до-сить точному прогнозуванню. А компанії, що провадять загальні види страхування (строк дії яких майже завжди не перевищує ро-ку), орієнтовані здебільшого на короткострокові високоліквідні інвестиції. Особливі інвестиційні можливості компаній зі страху-вання життя роблять унікальним їх становище на ринку капіталу: вони чи не єдині фінансові установи (за винятком пенсійних фондів), які задовольняють потреби економіки в дефіцитному капіталі для довгострокових інвестицій.

З огляду на ці розбіжності в більшості країн світу заборонено створювати так звані композитні компанії, які б одночасно здійснювали страхування життя і загальне страхування. У країнах Європейського Союзу, наприклад, така заборона діє з 1982 року. Страховий ринок чітко поділений на ринок страху-вання життя і ринок загального страхування.

У нашій країні заборона на створення композитних компаній існує з 1 січня 1997 р. Законодавством України передбачено, що компанії, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування і навпаки.

Іноді практика страхування потребує комплексного страхово-го захисту майнових інтересів страхувальника. Тоді за одним страховим полісом беруться на страхування кілька різнорідних об'єктів на випадок одних і тих самих страхових подій. У цьому разі доцільніше додержувати класифікації не за об'єктами стра-хування, а за родом небезпеки. Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових подій (страхових ризиків), які су-проводжують конкретну діяльність страхувальника. Із цього по-гляду в загальному страхуванні виокремлюють, наприклад, авто-транспортне страхування, морське та авіаційне страхування, страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо [10].

Як приклад використання класифікації за родом небезпек мо-жна навести вимогу Директиви Комісії Європейського союзу 92/49/СЕЕ, згідно з якою країни — члени цієї організації зо-бов'язані формувати відповідну статистику з таким групуванням видів "загального страхування: страхування від нещасних випадків та на випадок хвороби; автотранспортне страхування (за ви-нятком відповідальності перевізника); страхування майна від во-гню та стихійного лиха; авіаційне, морське та транспортне стра-хування; страхування загальної цивільної відповідальності; страхування кредитів та поручительств; інші види.

Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямовується страховий захист. Класифікація за об'єктами страхування перед-бачає виокремлення трьох галузей:*

особистого страхування (об'єкти — життя, здоров'я і праце-здатність страхувальників або застрахованих);*

майнового страхування (об'єкти — майно в різних його ви-дах: рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, до-ходи);*

страхування відповідальності (об'єкт — відповідальність за шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров'ю, майну тре-тьої особи).

Ця класифікація довгий час була основною в теорії і практиці вітчизняного страхування. Не втратила вона свого значення і те-пер, хоча застосовується, здебільшого,