Страхувальниками визнаються дієздатні громадяни або юридичні особи, які уклали із страховиками договори страху-вання свого майнового інтересу і вносять страхові платежі. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право застрахувати себе або своє майно. Страхувальниками з майнового стра-хування, крім громадян, виступають кооперативи, орендні, колективні, приватні та інші підприємства. Державні організації страхують закріплене за ними майно лише у випадках, зазначених у законі.

Учасником зобов'язання за особистим страхуванням є за-страхована особа, в житті якої може трапитись подія, що породжує обов'язок страхової організації виплатити їй (чи в разі Ті смерті іншій особі) страхову суму.

Застрахованою особою може бути як сам страхувальник, так і інша фізична особа. В договорах страхування дітей, стра-хування до шлюбу та деяких інших страхувальниками можуть бути батьки або родичі, опікуни чи піклувальники, а застрахо-ваною особою — дитина, вік якої на день подачі страхуваль-ником заяви про страхування не може перевищувати певної кількості років. Страхувальники мають право при укладенні договорів страхування призначати громадян чи юридичних осіб для одержання страхових сум або страхового відшкоду-вання (вигодонабувачів}, а також замінювати їх до настання страхового випадку. Це договори на користь третьої особи (ст.-ІбОЦК).

Наприклад, у договорі змішаного страхування життя зазна-чається особа, якій має бути виплачена страхова сума в разі смерті страхувальника в період дії договору. Проте якщо ця особа померла раніше або в один день зі страхувальником, страхова сума виплачується спадкоємцям страхувальника.

Страхові правовідносини виникають та існують за наяв-ності у страхувальника страхового інтересу, тобто тих імовір-них збитків, яких він може зазнати внаслідок настання певної страхової події (загибель майна, смерть чи втрата працездат-ності тощо). Страховий інтерес може бути не тільки у влас-ника майна, айв іншої особи, зокрема орендаря, зацікавле-ного у збереженні майна та відповідального за його цілість і схоронність.

Страховий ризик — це ймовірність настання певної події, у зв'язку з якою проводиться страхування.

Від ступеня ймовірності настання певної страхової події за-лежать розміри страхових внесків з конкретного виду страху-вання. Наприклад, страхові внески за договором змішаного страхування життя зростають у міру зростання віку страху-вальника на день подачі ним заяви про страхування, адже з віком збільшується ймовірність його смерті.

Страховий випадок — це передбачена законодавством або договором подія, з настанням якої виникає обов'язок страхової організації виплатити страхову суму чи страхове відшкодування страхувальникові або іншій третій особі. У мо-мент виникнення страхового зобов'язання сторонам не відо-мо, настане чи не настане страховий випадок (наприклад, загибель врожаю від засухи, граду тощо). Проте у разі неми-нучості настання події (наприклад, смерть страхувальника при змішаному страхуванні) сторони все одно не знають, коли саме вона настане. Однак це не означає, цю договір страхуван-ня є угодою, укладеною з відкладальною умовою (ч. 1 ст. 61 ЦК). У договорі страхування виникнення обов'язку страховика за-лежно від настання певної страхової події є неодмінною істот-ною умовою, що визначає суть страхування, тоді як відкла-дальна умова в інших угодах є випадковим елементом.

До страхових подій належать: травма, одержана страху-вальником внаслідок нещасного випадку, випадкове гостре отруєння недоброякісними харчовими продуктами, загибель тварини від транспортної події, закінчення строку за догово-ром змішаного страхування життя тощо.

Страховий платіж (внесок, премія) — плата за страхуван-ня, яку страхувальник зобов'язаний внести страховикові згідно з договором добровільного страхування або з умовами обов'язкового страхування.

Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за певний період страхування. Страхові тари-фи при добровільній формі страхування обчислюються стра-ховиком самостійно. Конкретний розмір страхового тарифу визначається у договорі страхування за згодою сторін. Актами законодавства України про обов'язкове страхування встановлюються максимальні розміри страхових тарифів та мінімальні розміри страхових сум (ст. 9 Закону України "Про страхування") [1].

Страхові внески страхувальник може сплачувати стра-ховикові одноразово (наприклад, у випадку страхування вихованців дитячих інтернатних закладів) чи періодичними платежами. За договорами особистого або майнового стра-хування внески сплачують громадяни: а) безготівковим шля-хом — через бухгалтерію підприємства або з рахунку по вкладу в ощадному банку; б) готівкою — сплатою грошей страховому агентові чи поштовим переказом. Розміри стра-хових платежів з окремих видів страхування залежать від страхової суми, строку страхування та інших обставин.

Страхова оцінка — це визначення вартості майна з метою його страхування. Так, страхова оцінка будівель, устаткуван-ня та іншого майна сільськогосподарських підприємств визначається за балансовою (інвентарною) вартістю за вира-хуванням амортизації. У межах страхової оцінки встанов-люється сума, на яку застраховано майно (страхова сума).

Страхова сума — встановлена законодавством чи догово-ром майнового страхування грошова сума, в межах якої страхова організація відповідно до умов страхування зобов'я-зана виплатити відшкодування при настанні страхового ви-падку. За договором особистого страхування страхова сума визначається за угодою сторін або в нормативному порядку. При страхуванні майна страхова сума встановлюється у межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на мо-мент укладення договору, якщо інше не обумовлено догово-ром страхування чи умовами обов'язкового страхування.

Страхове відшкодування (або забезпечення) — це грошо-ва сума, яку виплачує страховик за умовами майнового страхування при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважа-ються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. Якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховика-ми, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожен страховик здійснює виплату пропорційно до розміру