Не зважаючи на те, що цей вид страхування визначений як обов'язковий, через відсутність належного контролю за його здійсненням, він не набув масового характеру.

Так, за звітами страховиків-членів МТСБУ, цей вид страхування у 2001 році можливо охарактеризувати наступними показними:
- Кількість укладених договорів в 2001 році - 610, 5 тис. шт.
- Сума отриманих премій в 2001 році - 39, 98 млн. грн.
- Середня вартість полісу - 65,5 грн.
- Виплачено страхового відшкодування - 7, 45 млн. грн.
- Показник рівня виплат страхового відшкодування (рівень збитковості) - 18,6 %
- Середній розмір збитку, заподіяного майну (тис. грн.) - 2, 61
- Частота настання страхового випадку - 0,46%

Можна констатувати, що загальний показник збитковості цього виду страхування знаходиться на рівні показника збитковості по всьому ринку страхових послуг - 16,4 %. Така тенденція збереглася і в 2002 році.

Необхідно звернути увагу на те, що в такому соціально важливому виді страхування відсутній належний моніторинг його здійснення. Моніторингові звіти, які отримує МТСБУ, не мають необхідної повноти з причини ненадання (нерегулярного надання) страховиками-членами МТСБУ встановленої статистичної звітності. Так, неув’язки звітів страховиків досягають 2 млн. грн. на місяць. Безумовно, регламентний порядок надання звітності про стан здійснення цього виду обов'язкового страхування має визначатися на рівні нормативно-правового документу.

Необхідно звернути увагу на прояви цього виду страхування, як виду з “довгими хвостами”. Так, на діаграмах 3 та 4 наведено динаміку врегулювання страхових випадків, що сталися в поточному році, але врегульовувалися протягом декількох наступних років.

Звичайно, це вимагає запровадження на рівні нормативно-правових документів додаткових вимог до переліку та порядку формування страхових резервів у страховиків, які займаються цим видом обов'язкового страхування. Необхідність удосконалення нормативно-правового забезпечення здійснення цього виду обов’язкового страхування та необхідність побудови цілісної системи забезпечення прав страхувальників та потерпілих в ДТП як в Україні, так і за кордоном, стають дуже актуальними у зв’язку з входженням України до міжнародної системи автострахування “Зелена Картка”. Як відомо, у 1949 році Підкомітет по дорожньому транспорту Європейської Економічної Комісії Організації Об’єднаних Націй рекомендував запровадити у європейських країнах міжнародну систему автострахування, яка в подальшому отримала назву “Зелена Картка”. Таким чином, з 1949 року в Європі почав створюватися єдиний страховий простір, який став одним із чинників створення інтегрованого економічного простору.

На сьогодні Міжнародна система автострахування “Зелена Картка” охоплює територію 43 країн із загальною кількістю населення біля 800 млн. чоловік (станом на кінець року). При цьому кількість транспортних засобів, зареєстрованих у країнах – членах цієї системи складає біля 250 мільйонів. Міжнародна система автострахування “Зелена Картка” дозволяє встановити спрощені транскордонні процедури використання автомобільного транспорту шляхом встановлення особливої гарантійної схеми відшкодування збитків, заподіяних у країнах відвідання власниками транспортних засобів, зареєстрованих в інших країнах. Фактично була створена міжнародна система захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах та був створений ефективний механізм задоволення матеріальних претензій потерпілих до водіїв-винуватців, незалежно від країни їх місцепроживання та країн реєстрації транспортних засобів.

Гарантійна схема забезпечення відшкодування збитків, заподіяних у будь-якій країні-члені міжнародної системи автострахування “Зелена Картка”, побудована у вигляді особливої конструкції взаємовідносин між спеціалізованим гарантійними організаціями країн – членів цієї системи (далі – Бюро). Відносини між Бюро здійснюються відповідно до Резолюцій Робочої групи з автомобільного транспорту Європейської економічної комісії ООН, Конституції міжнародної системи автострахування “Зелена Картка” та Єдиної Угоди. Значним кроком у розвитку міжнародної системи автострахування “Зелена Картка” стало прийняття на 94 сесії Робочої групи з автомобільного транспорту Європейської економічної комісії ООН, яка відбулася у Женеві з 14 по 16 листопада 2000 року, нової Зведеної резолюції щодо покращення автодорожнього руху. Зазначена Резолюція була схвалена усіма країнами, що входять до цього міжнародного органу, в тому числі і повноважною українською делегацією. Міжнародними правовими нормами зазначеної вище Резолюції були значно підвищені вимоги до функціональних повноважень та статусу національних Бюро, структуризації правовідносин у системі, а саме було встановлене наступне. У кожній країні має бути лише одне Бюро, при цьому воно має включати всі страхові організації, які здійснюють обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Така організація має бути визнана Урядом відповідно до внутрішньодержавних процедур. Для діяльності національного Бюро, при нормативно-правовій підтримці держави, мають бути створені такі умови, щоб матеріальні претензії, які пред’являються до застрахованих іноземних автовласників у країнах відвідування могли бути опрацьовані та задоволені Бюро країни – відвідування відповідно до принципів міжнародної системи автострахування “Зелена Картка”. Це є одним із чинників забезпечення законних прав іноземців, як правило резидентів європейських країн, на території країн відвідання.

Національне Бюро повинно мати відповідні фінансові ресурси для забезпечення своїх фінансових зобов’язань. Страховики-члени Бюро мають здійснювати фінансування такого Бюро з тим, щоб воно мало можливість виконувати свої фінансові зобов’язання. Положення Рекомендації № 5 та Зведених Резолюцій щодо міжнародної системи автострахування “Зелена Картка” ЄЕК ООН були імплантовані в норми Єдиної Угоди. Єдина Угода усім своїм комплексом правил детально регулює умови застосування принципів міжнародної системи автострахування “Зелена Картка”, право спроможність Бюро при врегулюванні претензій, економіко-фінансові взаємовідносини між Бюро, обов’язки Бюро щодо забезпечення страхових зобов’язань страховиків-членів Бюро. Єдина