Реферат на тему:
Акмеологічні методи
ПЛАН
1. Специфіка та сутність акмеологічної діагностики.
2. Специфіка побудови діагностичної вибірки в акмеології.
3. Методи акмеологічних досліджень.
4. Експеримент в акмеології та його види.
5. Діагностичні методи (тестові методики в акмеології, психобіографічний метод, акмеологічна експертиза).
1. Специфіка та сутність акмеологічної діагностики.
Необхідність в діагностичних дослідженнях підвищується в кризових чи перехідних станах суспільства, коли підсилюється мінливість у всіх сферах життя. Методологія вивчення цих змін повинна одночасно включати в себе як діагноз стану так і розробку прогнозів, моделювання процесів зміни дійсності. В загальному розумінні діагностика (від грец. diagnostikos – здатний розпізнавати) – це наукова система про принципи і методи пізнання в багатоманітному одиничного, виділення цих одиничних явищ в певний клас.
У теоретико-методологічному аспекті, діагностика – особливий вид пізнання, який знаходиться між істинним знанням сутності та особливостей процесу життєдіяльності а також розпізнаванням одиничних явищ і проблемних ситуацій. Постановка діагнозу передбачає порівняння, в результаті якого виносяться висновки про стан об’єкту і процеси його зміни. Оцінка стану об’єкта залежить від класифікації засобів діагностики, а саме:–
по джерелу і методам отримання інформації про стан об’єкту (статистичні, документальні, об’єктивні, суб’єктивні, опитувальні, змішані джерела інформації);–
по типу проблемних ситуацій: конкретно-історична проблемна ситуація (визначається економічним рівнем суспільства і відповідними суспільними відносинами; людина виступає як член суспільства і як громадянин); соціально-групова проблемна ситуація (відповідає тим умовам і організації життєдіяльності, які протягом певного часу здійснюють вплив на зміст і структуру життєдіяльності представників різних суспільних верств і груп); локальна життєва ситуація відповідає особистому рівню життєдіяльності, вона складається із психофізіологічних, соціально-психологічних, культурно-освітніх факторів життєдіяльності особистості;–
по напрямку управлінської діяльності (діагностичні засоби, які орієнтовані на вирішення організаційних змін, завдань підбору, розстановки кадрів, формуванні складу колективу; класифікація діагностичних засобів по стратегічним цілям управління, розвиток, функціонування, реформування організації);
Отже, виділяють три типи діагнозу.
Діагноз який встановлює відхилення об’єкту від норми. В якості норми акмеологія пропонує: професіограми, акмеограми, еталонні чи ідеальні уявлення про суб’єкт дійсності.
Діагноз, який визначає належність об’єкту до того чи іншого класу, типу, групи.
Діагноз, який описує об’єкт як унікальний стан ознаки, тобто його специфічні особливості.
Діагностика в акмеології виконує такі практичні завдання:–
з допомогою методів діагностики здійснюється оцінка стану об’єкту, виявляються проблемні ситуації;–
проводиться порівняльний аналіз проблемних ситуацій, виділяється пріоритетний напрямок, найбільш актуальні та оптимальні рішення;–
діагностика прослідковує процес змін до конструктивного результату;–
сутність діагностики виражається в необхідності доведення її результатів до прогнозування, проектування, програмування;–
по наслідкам діагностичного дослідження повинен створюватися певний механізм інформаційно-аналітичної взаємодії всіх суб’єктів, які приймають участь у вирішенні проблем об’єкту (моніторингова діяльність).
Діагностика в акмеології володіє певними особливостями:–
об’єкт діагностичного аналізу дуже складний та багатовимірний;–
умовою вирішення діагностичних завдань є тривалість в часі та комплексність у просторі;–
досягнення повноти діагностичної інформації вимагає використання різноманітних методів;–
складність діагностичної інтерпретації станів, які аналізуються є дуже специфічними.
Об’єктами акмеологічної діагностики можуть бути будь-які сторони особистісно-професійного розвитку людей та їх груп. Предмет діагностики – це вивчення дії механізмів і факторів, які обумовлюють процеси змін. Основною проблемою діагностики є ідентифікація об’єкту.
Діагностика тієї чи іншої проблемної ситуації в особистісно-професійному розвитку людини чи групи людей може бути виражена в наступному:
ступень мінливості, відношення людини до інтенсивності змін;
спрямованість змін (зони змін і максимальний вплив, відношення до цього людини);
ступінь та локалізація напруження і потенційних конфліктних ситуацій;
ступінь і форми активності в зонах напруження (пасивна, конфліктна, конструктивна);
оцінка засобів, які використовуються в зонах напруження (запозичених зразків і ресурсів із зовні, створення нових засобів на базі власних ресурсів);
оцінка пріоритетів і відносин людини до змін в області ціннісних установок (орієнтація на зміни чи збереження).
Професіонал як об’єкт діагностики розглядається з позиції динаміки як активна особистість, здатна до досягнення цілі, яка володіє фундаментальними потенціями і здібностями до активної творчої діяльності. З метою кращого уявлення про професійні відносини особистості в акмеології введено екстеріорний, інтеріорний та інтроіорний рівні життєдіяльності.
Екстеріорний рівень життєдіяльності – це простір професійної діяльності на рівні суспільства, де людині надаються визначені ролі, позиції, функції, статуси в основному у зв’язку з вертикальною професійно-посадовою градацією. Основні зміни пов’язані із освітою, працею, територіальними переміщеннями, які пов’язані із кар’єрним ростом. Цей рівень життєдіяльності створюється суспільством; в залежності від ступеня його стабільності чи нестабільності, науково-технічної та соціокультурної відсталості чи модернізації. Виходячи з цього, виникають різні проблеми вирішення фундаментальних основ життєдіяльності: освіти праці, соціалізації, комунікації, життєзабезпечення.
Інтеріорний рівень життєзабезпечення – це той простір неформальних відносин і зв’язків людини (приналежність до різних соціокультурних груп, субкультурам: політичним, відпочинковим, спортивним, етнокультурним, релігійним, та іншим формам горизонтальної соціальної мобільності). На сьогоднішній день джерелом динаміки в суспільстві служить інтеріорний рівень – рівень „Ми”. Він має суттєву перевагу над суспільним чи особистісним.
Інтроіорний рівень життєдіяльності – рівень „Я”, тобто рівень внутрішнього і духовного світу особистості, її індивідуальної культури, а також простір найближчого оточення особи (родичі, сім’я, діти, друзі, кохані). Цей рівень породжує основні вектори та способи розвитку особистості у всіх сферах життєдіяльності.
Така діагностична модель рівнів життєдіяльності допомагає зрозуміти з позиції динаміки наступні проблеми області особистісно-професійного розвитку людини в тій чи іншій галузі, зокрема:
Що змінюється в професійній діяльності?
Хто здійснює ці зміни?
Де виникають і як поширюються зміни?
Виділяють такі основні методологічні принципи, які лежать в основі діагностики специфіки і особливостей професійної діяльності працівників:–
екологічний (людина як суб’єкт в цілісній системі життєдіяльності);–
динамічної концептуалізації (закономірності процесу розвитку – формування; становлення; криза; розпад; перетворення);–
рівноцінності, а не ієрархії соціального та
