Динаміка оцінок населенням України наявності демократії.

Оцінка населенням наявності демократії в Україні вивчалася у моніторингу Фундації електоральних систем і включала два запитання: «Чи є Україна демократією?» та, у разі негативної відповіді, «Чи рухається Україна у напрямі демократії?» Загалом за усі роки 1994-2000 лише незначна меншість громадян України вважали, що у країні наявна демократія: 1994 – 18%, 1996 – 20%, 1997 – 20%, 1998 – 19%, 1999 – 17%, січень 2000 – 31%, грудень 2000 – 22%. Сплеск оптимізму щодо демократії припадає на період після президентських виборів, проте потім (можливо, внаслідок відомих подій, пов’язаних з «касетним скандалом») різко йде на спад. У відповідях тих, хто не вважає Україну демократичною державою, теж наявна цікава динаміка: серед них у 1997 році 30% вважали, що Україна рухається у напрямі демократії, 27% – у 1998 році, 24% – у 1999, у січні 2000 знов спостерігається істотне зростання – до 35%, а потім – дуже різкий спад до 23%. Отже, як бачимо, динаміка оцінок наявності демократії за 1994-2000 майже відсутня, а оцінки руху України у напрямі демократії за період 1997-2000 роки змінилися у гірший бік.

Динаміка оцінок населенням своєї здатності впливати на владу.

Оцінка можливостей впливу на владу є ключовою характеристикою демократичного суспільства. Запитання щодо політичної ефективності були включені у обидва моніторингові дослідження. В опитуваннях IFES червня 1999, січня 2000 та грудня 2000 років використовувалося стандартне запитання для вимірювання політичної ефективності: «Чи згодні Ви з думкою, що такі люди, як Ви, не мають впливу на ситуацію в Україні?», із застосуванням 5-бальної шкали, від «1» – повної незгоди до «5» – повної згоди. Показники політичної неефективності виявилися надзвичайно високими і різко зростаючими: від 3.87 балів у 1998 році до 3.98 балів у січні 2000 року та 4.16 балів у грудні 2000 року.

Ці дані повністю корелюють з результатами моніторингу Інституту соціології. Протягом 1994-2001 рр. респондентам ставилося запитання про спроможність вплинути на рішення центральної та місцевої влади, які утискають інтереси народу. Відповіді протягом 1994-2001 рр. (табл.1) засвідчують надзвичайно низький рівень усвідомлення спроможності вплинути на владу, і, головне, повну відсутність динаміки, не зважаючи на те, що протягом цього часу відбулося кілька виборчих кампаній, як загальнодержавних, так і місцевих.

Таблиця 1. Динаміка оцінок населенням України своєї спроможності впливати на владу (%) (відповіді «важко сказати» опущені)

Оцінка спроможності вплинути на рішення влади | 1994 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001

Вважають, що можуть протидіяти рішенням центральної влади | 6 | 6 | 5 | 5 | 4 | 4 | 4 | 5

Вважають, що не можуть протидіяти рішенням центральної влади | 65 | 67 | 65 | 67 | 68 | 62 | 66 | 64

Вважають, що можуть протидіяти рішенням місцевої влади | 12 | 11 | 8 | 7 | 9 | 9 | 7 | 10

Вважають, що не можуть протидіяти рішенням місцевої влади | 56 | 59 | 60 | 62 | 59 | 54 | 60 | 56

Оцінка ефективності демократичних механізмов відбору еліт та виборних інститутів влади.

Представницька демократія означає, що громадяни на виборах обирають до влади своїх представників, які мають обстоювати їхні інтереси. Отже, якщо таке представництво визнається громадянами, значить демократичний механізм відбору політичних еліт функціонує, якщо ж громадяни не вважають, що обранці виражають їхні інтереси, значить, механізм виборів працює вхолосту.

У моніторингу Інституту соціології респондентам ставилося запитання: «Чи можете Ви сказати, що обраний від Вашого округу депутат Верховної Ради здатен виразити Ваші інтереси?» Динаміка відповідей на це запитання дуже виразна (табл.2).

Таблиця 2.

Впевненість респондентів, що депутат округу здатен виразити їхні інтереси (%)

Відповіді | 1994 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001

Так | 23 | 9 | 7 | 4 | 13 | 9 | 7 | 8

Не впевнений | 33 | 31 | 30 | 25 | 43 | 38 | 38 | 36

Ні | 13 | 34 | 32 | 42 | 24 | 34 | 32 | 34

Я не знаю, хто був обраний | 21 | 24 | 29 | 28 | 18 | 18 | 22 | 21

У нашому окрузі депутат не затверджений | 8 | 2 | 2 | 1 | 2 | 1 | 1 | 1

Оцінка населенням депутатів округів має бути вагомим аргументом для тих, хто обстоює чисто мажоритарний виборчий закон на тій підставі, що начебто саме мажоритарні депутати є відповідальними перед своїми виборцями. Як бачимо, таких «відповідальних» громадяни бачать лише у 8%. Вражає також динаміка ставлення громадян до своїх депутатів: одразу після виборів 1994 року, які проходили за мажоритарним принципом, на обраних депутатів покладали певні надії, які різко впали вже наступного року, зійшли майже нанівець за час дії того парламенту і знову дещо зросли у рік наступних виборів, і знову депутати не виправдали надій своїх виборців.

Слід сказати, що органи представницької демократії, хоч і обираються населенням, проте не користуються їхньою довірою. Так, у рік перших виборів до Верховної Ради (1994), за даними моніторингу Інституту соціології, їй висловлювала недовіру половина населення,