Найбільш руйнівний вплив на творчу спроможність людини мають:

- жорсткі зовнішні межі;

- однотипність і монотонність;

- умови, що пригнічують ініціативу - тобто все те, що називається у народі “сірою буденністю”.

Слід визнати, що діти та підлітки намагаються будь-яким чином зберегти свій внутрішній творчий потенціал. Вони прагнуть до “гострих відчуттів”, захоплюючих вражень, високоемоційних станів, оскільки такі стани мають максимальну вартість з точки зору отримання життєвого досвіду. З цими станами, зокрема, пов’язане відчуття “прискорення часу”, коли, наприклад, захоплюючий кінофільм здається надто коротким.

У разі монотонності навчально-виховного процесу, однотипності його елементів, відсутності творчого підходу учні намагаються звільнитися від його впливу (проблеми відвідування уроків) чи “внести розмаїтість” у сам процес (проблеми незадовільної поведінки).

У методичному арсеналі системи виховання минулого розроблено чимало адміністративних засобів для обмеження поведінки учнів, однак набагато менше уваги приділялося перетворенню навчально-виховного процесу не тільки в інформаційну, а й в емоційно-цілісну систему. Через це не навчені сприйняттю вищих емоційних станів, підлітки звільняються від шкільної буденності через створення гострих емоційних ситуацій, які прийнято називати негативними (бійки, хуліганство і т. п.).

Диференціація суб’єктивних емоційних станів людини:

Вищі емоційні стани

Буденність

Нижчі емоційні стани

5. Створення умов для духовного розвитку людини.

Безперечно, важливим фактором внутрішнього прогресу є розумно спрямовані зусилля особистості, воля до самовиховання, проте швидкість переходу на кожний подальший ступінь залежить і від умов соціуму. Очевидно, що кожне суспільство має потребу в громадянах з високим рівнем свідомості, здатних мислити і діяти на загальне благо, а тому важливим завданням системи освіти є активна допомога учням у розширенні свідомості, у процесі духовного розвитку. Відсутність у педагогічних працівників спеціальних знань щодо динаміки розширення свідомості, етапів духовного розвитку особистості не тільки ускладнює процеси духовного становлення учнів у навчальних закладах, а й погіршує психологічний мікроклімат у колективі, збільшує ймовірність виникнення конфліктних ситуацій.

У повсякденному житті ми постійно зустрічаємося з людьми, які мають різний ступінь свідомості і, як засвідчує практика, високі ідеали та прагнення нерідко лишаються незрозумілими для обмеженого світогляду, наслідком чого стає іронія, сарказм, презирливе ставлення, У свою чергу для особистості, котра прагне до повноцінної самореалізації, високі ідеали, буттєві цінності мають домінантне значення.

Яким чином допомогти учням у процесі самореалізації за умов школи? 1. Для вирішення цієї проблеми необхідно створити у навчальних закладах ефективну систему підтримки та активізації духовного розвитку молоді. Водночас слід враховувати, що потребу в розвилку духовного потенціалу відчуває не кожна людина. Тому коректно вести мову не тільки про обов’язковість залучення до духовних цінностей, а про надання адекватної можливості розвитку тим учням, які відчувають і усвідомлюють таку потребу.

2. Критерієм необхідності та корисності в даному разі може бути зацікавленість дітей, спрямованість їхніх інтересів до духовності.

3. Основні напрями цієї роботи повинні враховувати вікові особливості школярів і пов’язані з цим потреби, а змістовна частина може включати в себе апробований та відповідно адаптувавши багатовіковий досвід людства, гармонійно поєднаний з сучасними досягненнями у сфері науки, культури, мистецтва та філософії.

4. У багатьох духовних традиціях велике значення для духовного прогресу учнів надавалося наявності духовного вчителя, наставника, особистість якого є безпосереднім взірцем для послідовників. Такий наставник у скрутний час життєвої невизначеності допомагає зрозуміти власні помилки, об’єктивно визначити своє становище, накреслити разом шляхи подальшого розвитку, підказати ефективні методи особистого самовдосконалення. Водночас справжній наставник ніколи не прив’язує учня до власної особистості, а навпаки, спрямовує його до самостійного розвитку.

5. На жаль, практика духовного наставництва протягом тривалого часу існувала лише у релігійній традиції, що не давало можливості отримати відповідну допомогу тим, хто не відчував у собі релігійних потягів і прагнень.

6. На сучасному етапі функцію допомоги учням у процесі самовиховання все активніше бере на себе шкільна психологічна служба. Доповнення методичного арсеналу шкільного психолога духовними методами і підходами має суттєво сприяти духовному розвитку школярів.

7. Для активізації індивідуальної потреби в духовному розвитку видається необхідним ознайомлення учнів з універсальною системою духовних знань, безцінним досвідом минулих поколінь і, зокрема, тих представників людства, які досягли рівня духовної свідомості і залишили своїм нащадкам найцінніші подарунки - духовні вчення.

8. З цією метою використовується факультативний курс «Психологія духовного розвитку» для старшокласників.

9. Особливо сприятливою атмосферою для духовного розвитку школярів є атмосфера доброзичливості, піднесеності. У цьому плані творчість являє собою міцний фундамент духовності. Як залучити всіх без винятку дітей в до процесу постійної творчості? Вирішення цієї проблеми допомогло б кожному учню відчути власну неповторність.

Практичні заходи щодо створення умов для духовного розвитку учнів за умов школи.

- Доповнення методичного арсеналу психологічної служби духовними методами і підходами.

- Введення спеціального факультативного курсу “Психологія духовного розвитку” для учнів.

- Використання методики розкриття творчого потенціалу школярів через проведення Свят творчості.

Життєва практика доводить, що відсутність можливості подальшого розвитку, зокрема духовного, неминуче призводить до деградації, до повернення на нижчі, егоїстичні рівні свідомості. Безумовно, кризові явища у суспільстві співвідносяться з рівнем свідомості громадян, з їх ментальністю. Нове покоління, з яким