Історично першою соціально-етнічною формою спільності людей є рід. Протягом усієї
історії первісного суспільства домінуючими були кровнородинні зв'язки. Рід якраз і є
формою спільності людей, що заснована на кровнородинних зв'язках і веде своє походження
по одній лінії — материнській (у період матріархату) чи батьківській (у період патріархату), має
спільну мову, спільні звички, релігійні вірування та деякі елементи первісної культури.

Рід як соціальна спільність людей виникає з первісного людського стада і є результатом
розвитку суспільства, його продуктивних сил, зокрема форм суспільної організації людей.
Рід, згуртовуючи в єдине ціле членів общини, є її ядром, забезпечує відтворення потомства
(нащадків) шляхом певного регулювання шлюбно-сімейних відносин на основі екзогамії
(заборони шлюбів всередині роду). Родовий устрій характеризується такими рисами, як
первісний колективізм, панування суспільної власності, відсутність приватної власності,
моногамної сім'ї, майнової та соціальної диференціації. Родовій організації життя людей
були також властиві родові культи, зокрема культ вождя, фетишизм, анімізм (віра в
існування душ і духів), тотемізм (одна з первісних форм релігійних вірувань, для якої
характерна віра в спільне походження і кровну спорідненість між даною групою людей
(родом) і певним видом тварин, рослин). '.Чисельність родової общини була незначною —
не перевищувала 30—50 чоловік. Але з розвитком первісного суспільства чисельність родів
поступово збільшується, пізніше відбувається об'єднання їх у фратрії (братства), а фратрій
— у племена, а тих, у свою чергу, в союзи племен.

Плем 'я, таким чином, утворюється з сукупності близьких одна одній родових общин, як
правило, з певної кількості пов'язаних шлюбними відносинами родів. Плем'я — це відносно
стала спільність людей, що характеризується кровнородинними відносинами, певною
спільністю співплеменників, єдиною мовою, племінною самосвідомістю, спільними
елементами первісної культури. В основі даної спільності лежить колективна власність на
землю і загальна праця, яка і робила члена племені співволодарем власності. Близькородинні
племена часто об'єднувались у групи чи союзи племен, яким було властиве племінне
самоврядування, зокрема племінна рада, громадянські та військові вожді і т.д. Найважливіші
питання вирішувались на зборах усіх членів племені.

Родоплемінна організація суспільства була історично необхідною умовою формування та
розвитку форм спільності людей, через яку пройшли всі народи світу. Підготувавши умови
для переходу до більш високих соціально-етнічних форм суспільного життя людей, на зміну
родо-племінним відносинам на вищому ступені свого розвитку приходять нові
соціально-етнічні спільності людей — народності. Їхнє формування є наслідком розкладу
первісного суспільства, зародження спочатку сімейної, а потім і приватної власності та
виникнення різних угрупувань, посилення економічних зв'язків між союзами племен, їхньої
консолідації.

Особливістю утворення народностей є те, що вони формуються за територіальною
ознакою. Це означає, що люди, які живуть на певній території, пов'язані між собою певними,
хоч ще слабкими, але економічними відносинами.

Народність — це соціально-етнічна спільність людей, що характеризується спільністю
території, єдиною мовою (поряд із існуванням різних діалектів племен, що входять у
народність), елементами єдиної культури. Кожна народність має також свій побутовий
спосіб (уклад) життя, свої види господарської діяльності, свої обряди, традиції, свою збірну
назву. Народності утворювались як на основі розкладу первісного устрою і заміни його
рабовласницьким (наприклад, у Римі, Стародавньому Єгипті), так і на базі переходу від
первісного до феодального суспільства в тих країнах, яким рабовласницький лад не був
властивий (наприклад, в Україні, Росії).

Процес ліквідації економічної роздробленості, зміцнення господарських зв'язків між
окремими народностями, об'єднання місцевих ринків всередині тієї чи іншої держави в
загальнонаціональний та інші фактори привели до появи більш зрілої, розвиненої
соціально-етнічної спільності людей — нації.

У літературі немає чіткого визначення поняття "нація". Немало
вчених висловлюють сумнів щодо можливості дати більш-менш
прийнятне визначення нації, посилаючись на виняткову
складність, суперечливість та своєрідність цього феномена,
зокрема, на динамізм та неоднозначність специфічних ознак даної історичної
спільності людей. Визначення, які в літературі можна знайти, тісно пов'язані з
різноманітними теоріями нації. Умовно 'їх можна поділити на кілька основних груп:
психологічні, культурологічні, етнологічні та історико-економічні.

Засновниками психологічної теорії нації є французький філософ та історик Е.Ренан і
австромарксист О.Бауер. У психологічних концепціях закономірності формування та
розвитку націй розглядались як похідні від свідомості і психіки окремої особистості,
"психології народів". Так, в ренанівському трактуванні "нація — це душа, духовний
принцип", що формується шляхом "узгодження" та "солідарності", утворюваної чуттям
минулих та майбутніх поколінь. О.Бауер вважав, що нація являє собою "сукупність людей,
спільністю долі згуртованих у спільність характеру". Ще один представник психологічної
теорії, М.Кареєв, розглядав націю як групу, що виникає із "безпосередньої психологічної
взаємодії" індивідів.

Виникнення культурницької'теорії нації пов'язане з іменем К.Рен-нера (Шпрингера). Він
уявляв націю як безкласову духовну спільність індивідів, як суб'єктивну єдність чи
культурний союз, породжений свідомістю етнічної приналежності людини. Нація, писав
Р.Реннер, "це союз особистостей, які однаково розмовляють ", "культурний союз". В основі
культурницької теорії нації, таким чином, лежить спільність національної культури, зокрема
національної мови.

Досить значного поширення набула етнологічна теорія нації. Вона увібрала в себе деякі
елементи як психологічної, так і культурницької теорії. Дослідники-прихильники
етнологічної теорії