РЕФЕРАТ

на тему:

“Індивідуальна свобода

як передумова самовизначення особистості”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття і структура свободи

2. Структура свободи особи

3. Історична необхідність і свобода особи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Людина - це не пасивний продукт обставин, а суб'єкт своєї життєдіяльності, народжується й живе в історично сформова-ному середовищі, за умов історичної необхідності, але людина тому і є людиною, що сама визначає своє ставлення до того, що її оточує: природи, держави, власності, моралі, культури, зрештою, до самої себе.

Саме людина приймає остаточне рішення щодо своїх дій та поведінки, які залежать як від об'єктивних обставин її існування, так і від рівня її свідомості, почуттів та волі. Рішення може бути вірним, невірним або суперечливим. Дії особи мають також різний ступінь адекватності щодо об'єктивного плину історичної необхід-ності. Це позначається на суспільному визнанні особи. І хоч безпо-милкове суспільне визнання має суперечливий, історично зумовле-ний характер, філософія поділяє особи різного соціального типу, психологічного складу, характеру, темпераменту тощо на три від-носно самостійні категорії: рядову, історичну, видатну особу.

Усі ти-пи особи живуть і діють у певному історичному середовищі, їх твор-чість має соціальне (й природно) детермінований характер, зумовлена економічними, соціальними, культурними, психологічними чинни-ками.

Творчість спрямована на створення якісно нових матеріаль-них і духовних цінностей, які мають суспільне значення, творчість не може реалізуватися поза свободою волі всіх дійових осіб історич-ного акту. Без свободи не може бути прориву у невідоме відкриття нового в пізнанні, творення оригінального на практиці.

Індивідуальна особа виступає ключовою передумовою самовизначення особистості.

1. Поняття і структура свободи

Свобода - самовизначення духа, свобода во-лі, здібність діяти у згоді з самим собою і не визначатися зовнішніми обставинами. Свобода особистості - це і питання про свободу волі, і про вибір, і про взаємозв'язок різних компонентів структури особистості: во-льового, раціонального, ціннісного. Свобода також тісно зв'язана з проблемою відповідальності. Тривалий період за певних умов у віт-чизняній філософії панувала точка зору, що свобода є усвідомленою необхідністю. Джерела ідей йдуть до філософських концепцій сво-боди Спінози, Гольбаха, Фейєрбаха, Маркса. Свобода людини пода-валася як чітко вписана в систему зовнішнього соціального і при-родного визначення, де особа мала лише право усвідомити необхідність і діяти у її межах. Адже саме свобода за внутрішньою суттю тільки й може надати можливість людині бути і залишатися самою собою і не підкорятися обставинам. У зв'язку з цим треба розглянути най-більш концептуальні філософські теорії свободи особи. Такими є концепції Іммануїла Канта і Миколи Бердяєва [5, c.18].

Концепція свободи особи Іммануїла Канта і досі в філософії має велике теоретичне і гуманістичне значення, впливає суттєво на даль-ший пошук напрямку. Іммануїл Кант майже першим в історії філо-софії обґрунтував принципову різницю між причинністю духовного світу особи і причинністю світу зовнішнього, природно-матеріаль-ного. Людина, за Іммануїлом Кантом, не є тільки чуттєво-природна істота, а, по-перше, істота розумна і моральна. І як раз такій якості людини притаманна незалежність від визначальних причин світу зовнішньої необхідності. Ця незалежність і складає свободу люди-ни. Іммануїл Кант розводить свободу і необхідність як суті різних рівнів буття, зараховує зовнішню необхідність тільки до світу явищ, а свободу людини - до речей самих по собі, і тим самим визнає два види причинності: зовнішню і вільну. Дійсно, свобода людини нале-жить до складу речей у собі, з усіма притаманними їм філософськи-ми характеристиками. Свобода має різні поняття належного, що є фак-тором, що зв'язує причинність різних рівнів. Іммануїл Кант так пояснює зв'язок: належне, що ніколи ще не відбувалося зовні, може визначати діяльність людини і бути причиною її вчинків. Проявля-ється взаємообумовленість двох світів, а не тільки їх розбіжність. Своєрідне поле діяльності свободи - це моральність людини. У мо-ральності людини Іммануїл Кант бачить ту суттєву якість, що від-різняє і підносить особистість. Важливо, що філософ не моралізує і не вчить правилам моральності, а, навпаки, формулює принцип автономії моралі: все, що робить людина, повинно виходити, насам-перед, від її власних волі і розуму.

Оригінальну концепцію свободи волі особи створив один з найвідоміших представників екзистенціального напрямку в філософії Жан Поль Сартр. На його думку, суть людини - це задум, проект, май-бутнє. Людина є тим, ким намагається бути, сама визначає своє майбутнє, проектує долю. Речі, що оточують людину, в принципі не мають суттєвого значення для того, що станеться з людиною пізні-ше, бо її дії детермінуються не речами (суспільними відносинами, інститутами), а ставленням людини до речей. Людина - вільна істо-та. Все залежить від того, ким вона захоче бути. Немає такої умови, яка б завадила людині здійснити свій вибір. Скеля, яку я бачу перед собою, міркує Жан-Поль Сартр, буде моїм ворогом, чинитиме опір, якщо я захочу перенести її з місця на місце. Проте та сама скеля стане моїм співучасником, якщо я захочу використати її як підви-щення для огляду ландшафту. Все залежить від того, який сенс, значення людина надає речам.

Свобода, за Сартром, єдиний фундамент суспільних цінностей. Люди посилаються на детермінізм, щоб виправдати свої вчинки, зняти свої гріхи, звільнитися від страху ризику за свій вибір, від тягаря відповідальності. У людини завжди є вибір, тому вона завжди віль-на. Воля людини визначає її ставлення до ситуації. Людина - вільна істота, бо вона обдарована розумом. Проте свобода є не тільки бла-гом для людини, але й важким знаменням долі. Людина не може позбавитися свободи, бо завжди мусить відповідати за