є для людини вже незаперечною стійкою нормою її свідомості і мо-тивами вчинків. Настанови і стереотипи сприймаються як фактори власної волі. В процесі адаптації до конкретного соціального сере-довища у особі складаються стійкі внутрішньоособистісні мораль-но-психологічні структури, що служать масштабом та критерієм оцін-ки соціальної реальності. Отже, в процесі взаємодії людини і умов її життєдіяльності, до яких також належать і соціальні норми, осо-бистість пристосовується до анонімної влади і засвоює таке Я, що не відповідає її суті. В результаті пристосування людина відчуває себе комфортно в соціальному середовищі, вважає себе суб'єктом справжнього, власного висловлювання волі. Так створюється ілю-зія свободи.
Зовнішня детермінація, що передається від владних структур до людини через систему соціальних норм, витісняє духовну, що йде з середини самої особистості. Такі явища активно вивчаються соці-альною філософією, психологією. Для їх позначення існують понят-тя: модальна людина, соціальний характер. Будь-яка соціально-полі-тична система, а не тільки тоталітарна, хоча саме в ній ця проблема найбільш гостра, сприяє своїм впливом формуванню певного типу особи з певними настановами, стереотипами свідомості. У відомого західного філософа Еріха Фромма ця проблема звучить в контексті дослідження про соціальний характер людини, де показується, що, прис-тосовуючись до соціальних умов, людина розвиває в собі ті якості ха-рактеру, що спонукають її хотіти діяти саме так, як їй доводиться діяти [9, c.81].
Висновки
Звичайно, особа живе і діє в суспільстві, більш того, за своєю природою і способом життя - істота суспільна, і в такому значенні -частина єдиного соціального, що впливає, визначає людину, найчас-тіше нав'язуючи їй певні зразки, стандарти життя і діяльності. Од-нак, знаходячись в межах єдиного, особа, крім соціальної якості, наділена ще дієвим, творчим, індивідуальним початком. Індивіду-альне Я в людині складає ніби внутрішній центр особи, її ядро. І в такому значенні людині завжди залишалась деяка дистанційність, що визначається конкретними умовами часу і ситуації, субкультурою, індивідуальними особливостями. Безсумнівно, у особи завжди є хоч невелика можливість ніби відособитися від єдиного соціаль-ного для її особистісної оцінки, а, отже, визначитися з світом чи іншими людьми. Якби особа не була критичною, активною, творчою силою у перетворені суспільних відносин, то й сам прогрес суспіль-ства не відбувався б, якби не були сильні та впливові об'єктивні соціальні фактори.
Проте головний сенс будь-якого людського вибору – передусім у діянні, яке стає можливим на його основі.
Доцентровий вектор свободи вибору й морального самовизначення спрямовує діяльність людини в щільний і складний, сповнений суперечливих інтересів світ тут-і-тепер буття, світ, де кожна дія неминуче стає символом певної суб'єктивної позиції, демонстрацією тієї або іншої системи моральних цінностей. Інакше кажучи – стає вчинком.
Особистість лише тоді може залишатися особис-тістю, коли не пасивно підкоряється вже готовим і правлячим в кон-кретному суспільстві принципам, вимогам і нормам, а активно само-визначається, виробляючи власні особистісні моральні норми, що виражають ціннісний світ індивідуальності.
Список використаної літератури
Андрущенко В. П., Михальченко М. І. Сучасна соціальна філософія.— К-, 1996.
Бердяев Н. А. Самопознание.— М., 1990.
Бердяев Н. А. Философия свободного духа.— М., 1994.
Кон Й. С. В поисках себя.— М., 1984.
Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз / Губерський Л., Андрущенко В., Михальченко М. – К.: Знання України, 2002 – 580 с.
Соболєва Н. Соціологія суб’єктивної реальності. – К., 2002.
Табачковський В. Г. Людина. Світ. Світопорядки // Практична філософія – 2003 - № 3 – С. 34 – 41.
Франкл В. Человек в поисках смысла.— М., 1990.
Фромм Є. Бегство от свободи.— М., 1990.
Фромм Э. Иметь или быть. – М.: Прогресс, 1986.
