Значною мірою долається релігійне відчуження. У всякому разі, владна, карна, залякувальна та ін. негативні функції церкви відмирають. Самодостатня мета такого суспільства – подолання власних структурно-ціннісних та соціотворчих обмежень. У ньому стверджується принцип меритократії, коли місце індивіда і групи в соціальній структурі визначається заслугами, а не походженням, випадком чи іншими зовнішніми обставинами. Споживання сприяє індивідуальному та колективному розвиткові, проявляється як задоволення “розумних” потреб.

Звичайно, це – ідеальна модель, суто теоретична конструкція, яка безпосередньо не віддзеркалює певне реальне суспільство. Найближче до такої моделі знаходяться сучасні розвинені країни. Але і для них це ще досить віддалена історична перспектива.

У промисловому суспільстві диспозиція цих ознак інша. Накопичення тут визначається технічною, соціально-психологічною і владною організацією праці. Вона зречевлюється переважно у формі промислового та фінансового капіталу. Вилучення не цілком спрямовані на виробництво ресурсів розвитку з причин значної мілітаризації, існування непродуктивного військово-промислового комплексу, розкішного і демонстративного споживання.

Культурна модель прив’язана до організації праці, яка сама залежить від накопичення промислового і фінансового капіталу в державному та приватному секторі виробництва.

У промисловому суспільстві відсутній прямий і безпосередній зв’язок між окремими елементами системи історичних дій. Ціннісні орієнтації тут розчинені в масовій культурі, яка, швидше, є сферою споживання, аніж творчого самовизначення. Відчуження дещо пом’якшено, але відчувається досить гостро, особливо у сфері науки, культури та освіти, діючи як самовідчуження.

Класова структура суспільства передбачає тут опозицію та боротьбу, хоч вони і не виходять за правові межі. У постпромисловому ж суспільстві класовий конфлікт являє собою диспозицію та співробітництво. Ієрархізація пов’язана зі споживанням, а не з особистими здібностями та внеском у суспільний розвиток.

Соціальна мобілізація відбувається у формі стимуляції виробничої активності і тільки певною мірою передбачає співучасть у соціотворчих процесах. Потреби задовольняються через розподіл. Соціальна структура та інституційний порядок залежать від економіки, хоча тут немає жорсткого економічного детермінізму.

Організація праці будується на основі владного примусу, але містить значний обсяг еквівалентної матеріальної винагороди. В статусно-рольовій і престижній структурі переважають економічна і владна позиції індивіда і групи. Накопичення здійснюється насамперед як індивідуальні, колективні або державні заощадження, переважно у товарно-грошовому вигляді.

Проте певного суспільного значення надається культурному і соціальному капіталу відповідного статусу і престижу. Значна частина населення (у США – близько 30 %) знаходиться нижче рівня бідності, тобто у стані соціального виживання, задовольняючи переважно елементарні потреби. Останні фіксуються системою розподілу і споживання матеріальних благ. Тому соціальна рівність як ціннісна орієнтація ґрунтується на основі розподільчих механізмів. А в постпромисловому суспільстві, за визначенням, орієнтація спрямована на задоволення природних потреб, є не нормою, а патологією, розглядається як щось протиприродне.

Товарне (капіталістичне) суспільство значною мірою знижує позитивну якість усіх показників. Накопичення тут тотожне розподілу і еквівалентне комерційно-фінансовим заощадженням. Заможні верстви населення здійснюють його через перетворення авансованого капіталу в додаткову вартість; найбідніші прошарки – шляхом мінімізації споживання.

Ієрархізація тісно прив’язана до виробництва, тому класи виглядають приблизно так, як їх визначив марксизм. Має місце безпосередній продаж робочої сили, розумових та духовних здібностей, а також насильницьке (підтримуване державною владою і правом) привласнення чужої праці та її продукту.

Культурна модель орієнтована на розподіл, ієрархізація відбувається переважно як економічна, політична та ідеологічна класифікації. Класова структура тяжіє до дихотомії, конфлікти мають антагоністичний характер і супроводжуються економічною, політичною та ідеологічною боротьбою.

Соціальна мобілізація стимулюється активізацією споживання. Задоволення потреб жорстко регулюється і контролюється державним втручанням. Суспільні відносини підлягають політичному наглядові, а сама держава діє як колективний орган економічно панівного класу задля насильницького розподілу праці та її продукту.

Наука використовується як джерело технічних інновацій. Історичним суб’єктом (носієм системи історичних дій) є геополітично об’єднана нація. Це обумовлює появу таких утворень, як держава-нація, національний консенсус, національна культура, національна освіта, національний розвиток.

Отже, соціальна мобілізація в національному масштабі здійснюється через державний примус та державну ідеологічну пропаганду.

Ієрархізація ґрунтується на економічних критеріях і владно-правових засадах. Соціальна позиція залежить від приватної власності, тому статус визначається як сукупність прав і обов’язків, опосередкованих майновим станом. Потреби встановлюються не прийнятими стандартами споживання, а відповідно до соціально-економічного становища, яке почасти успадковується. Звідси – особливе значення способу життя, яке розглядається як функція від соціального стану.

Культурна модель за таких умов співпадає з політичною організацією, тобто її цілі та орієнтації утримуються у символах держави. У тісному взаємозв’язку перебувають також ієрархізація і власність, соціальна мобілізація і товарно-грошовий обмін, потреби і спосіб життя.

Аграрне суспільство, як історична передумова індустріального, характеризується накопиченням, що є наслідком економії, обмеження споживання. Вилучення з нього безпосередньо спрямовані на виробництво засобів виробництва (машини, механізми, апарати, окультурення землі, посівного матеріалу, сільськогосподарського реманенту та ін.). Людина розглядається як засіб виробництва, її соціалізація відбувається за умов розподілу суспільної праці і соціально-класового розмежування.

Культурна модель цілком прив’язана до споживання, яке жорстко детермінується соціальним становищем і походженням.

Ієрархізація є наслідком насильницьки здійсненого розподілу за соціальним станом, обсягом власності, влади, споживання, привілеїв, способом життя, рівнем культури і освіти.

Соціальна мобілізація відбувається лише на основі легітимізованого розподілу. Історичний суб’єкт визначається через релігійну або культурну приналежність. Споживання здійснюється на основі виробництва, місце в якому визначається походженням, власністю і привілеями. Прояви історичності послаблені, перспектива вбачається в релігійному утопізмі, фольклорі, міфотворчості. Тому релігія вважається монопольним володарем і носієм історичної перспективи, форми усвідомлення минулого та інтерпретації