Ієрархізація має тут суто функційне призначення. Тому кожен соціальний стан – це сукупність прав, обов’язків і привілеїв; інакше – чітко окреслена соціальна функція. Релігія використовує це з метою соціальної мобілізації на основі закликів до реалізації певного соціального статусу, рольової інтерпретації в межах наданих прав і обов’язків.

Потреби вищих прошарків зумовлені прагненням до розкішного та демонстративного споживання, а основної маси населення – обмежені необхідністю фізичного виживання. Класові конфлікти не тільки не легалізовані, але й фактично не відчутні, бо соціальні стани досить розмежовані у просторі і часі. Соціальний протест тут виявляється у формі голодних бунтів та інших крайніх спроб насильницького перерозподілу суспільних багатств або у вигляді релігійної реформації та сектантства.

Проведений аналіз засвідчує, що перед нами не лише різні тлумачення соціальної системи. Це – принципово відмінні типи соціології, орієнтовані на дослідження різних історичних ситуацій: стабільного суспільства, антагоністичного суспільства; вже не гостро антагоністичного, але ще не досить стабільного суспільства.

Кожне з цих суспільств має різну історичну перспективу і тому потребує особливих форм самоусвідомлення, в тому числі засобами соціологічного аналізу. Яку саме методологію обирати, залежить не стільки від соціолога, скільки від тих конкретних історичних обставин, у просторі яких розгортається його наукова діяльність. Аби не помилитись у визначенні даної ситуації, соціолог має володіти всією сукупністю вироблених соціологією наукових засобів і мистецтвом їх застосування для діагнозу і прогнозу.

Як застосувати розглянуту нами методологію до визначення загального історичного поступу? Якщо обернути запропоновану схему навпаки, то отримаємо фактичний історичний поступ західноєвропейського суспільства у новітній час. Воно об’єктивно рухалося від аграрного (феодального, патріархального – в інших інтерпретаціях) до сучасного промислового суспільства через капіталізм, товарне виробництво, індустріалізацію, урбанізацію, раціоналізацію суспільного управління і на цій основі – всієї системи історичних дій.

Багато зарубіжних дослідників вважають, що попереду нас чекає постпромислове суспільство, характерні ознаки якого були висвітлені.

Є певні підстави припустити, що такий напрямок історичного руху дійсно є визначальним. Проте зовсім не обов’язковим і фатально незворотним для всіх без винятку країн. Одні з них переживають стан соціальної кризи і дезорганізації, інші – зайняті проблемами стабілізації, модернізації, вирішення проблем трансформаційного періоду.

Отже, конкретні перспективи кожної країни визначаються саме її історичною ситуацією, котра має бути всебічно дослідженою, в тому числі соціологічними засобами. Останнє ж слово належить не соціологу, а народу, котрий має обрати своє майбутнє, виходячи як із тверезого аналізу, так і з власних мрій, сподівань і надій на краще. А призначення соціологів полягає в допомозі вибору історичної перспективи.